У 2012 році закінчилася дворічна робота над упорядкуванням збірки документів присвяченої Третій Тернопільсько-Подільській воєнній окрузі УПА. До 70-річчя постання Української Повстанської Армії її опубліковано Видавництвом “Літопис УПА” окремим томом – “Воєнна округа УПА “Лисоня”: документи і матеріали, 1943-1952”.

Структура збірника включає археографічний вступ, власне документи та матеріали та додатки. Документи і матеріали, що публікуються, складаються з таких тематичних розділів: 1) Короткий нарис діяльності ВО “Лисоня”; 2) накази та інструкції командування; 3) звітно-інформаційні документи командування; 4) окремі підрозділи; 5) організаційно-мобілізаційна (військова) референтура ОУН; 6) документи до діяльності ВО “Лисоня”. Документи та матеріали у тематичних розділах згруповані у підрозділи за характером, приналежністю або локалізацією.

Вступ

Introduction

Нарис про ВО УПА “Лисоня”

Розділ І. Накази та інструкції командування

Командир і військовий штаб

Політвиховний відділ

Розділ ІІ. Звітно-інформаційні документи командування

Командир і військовий штаб

Політвиховний відділ

Розділ ІІІ. Окремі підрозділи

Курінь “Бистрого”

Сотня “Буйні”

Сотня “Бурлаки”

Сотня “Гайдамаки”

Сотня “Кубанці”

Сотня “Лісовики”

Сотня “Орли”

Курінь “Остапа”

Підстаршинська школа

Сотня “Полтавці”

Сотня “Риболовці”

Курінь “Романа”

Сотня “Рубачі”

Сотня “Сірі Вовки”

Сотня “Чорноморці”

Сотня “Холодноярці”

Розділ ІV. Організаційно-мобілізаційна (військова) референтура

Тернопільська область

Чортківська округа

Бережанська округа

Розділ V. Документи до діяльності ВО “Лисоня”

Розпорядчі документи ОУН

Листування

Звітно-інформаційні документи ОУН

Відозви

Служба безпеки

Документи про полеглих

Додатки

Перелік скорочень

Схеми поділу УПА та ОУН

Керівництво УПА та ОУН

Фото

Індекс

Перелік документів

Перелік ілюстрацій

Фото: Презентація тому “Воєнна округа УПА “Лисоня”: документи і матеріали, 1943-1952”  у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. 5 лютого 2013 р.

Сергій Волянюк та к.і.н. Микола Посівнич

За "Лицарською стрічкою" майбутнє!

Яка різниця між Георгіївською, Гвардійською та Лицарською стрічками?

Упродовж останніх місяців питання пов’язані зі стрічками, які носять представники деяких політичних груп, дуже поширені в інтернеті. Вважаємо, що з цим слід розібратися!

Георгіївська стрічка після Жовтневого перевороту 1917 р. в Росії та впродовж війни 1917-1920 рр. продовжувала використовувалася в середовищі військових Білого руху, як символ неподільної Росії та російської військової слави. Зокрема, була пристуня на нагородах Добровольчої армії - знаках “За Крижаний похід” і “За великий Сибірський похід”. Після поразки Білого руху й встановлення в Росії більшовицького режиму використовувалася російськими націоналістичними і фашистськими організаціями 1920-1930-х р. в еміграції.
Під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. вживалася російськими парамілітарними і військовими організаціями, що підтримували Нацистську Німеччину в боротьбі проти Радянського союзу. Зокрема, була присутня серед нагрод вояків РОА, Комітету визволення народів Росії та Козачого Стану.
Також певний час Георгіївська стрічка не використовувалася в системі нагород СРСР, оскільки вважалася ворожим символом колишньої імперії. Проте з 1943 р. з метою підняття російського патріотизму в ході німецько-радянської війни, була інкорпорована до радянського Ордену Слави як “Гвардійська стрічка”. А вже у 1945 р. була вжита на радянській медалі “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”.
Як бачимо, прямого стосунку до нашої історії дана стрічка переважно не має.
Проте, не варто забувати, що в українській нагородній системі є свої стрічки, які є символом боротьби народу проти окупантів. Так у 1920 р. в кольорах однієї з найвищих українських державних відзнак: ордену Залізного Хреста за Зимовий похід і бої було вжито стрічку жовтої матерії з трьома синіми смужками.

Також, три блакитні смужки на жовтому тлі, можливо прообраз “лицарської стрічки”, був використаний Нілом Хасевичем для медалі українського збройного підпілля “За боротьбу в особливо важких умовинах”. Згодом, саме такий проект був затверджений УГВР та ГВШ УПА для для цієї нагороди.

Під час революційних подій в країні, представники владної системи не придумали нічого нового, як задіяти та заново поширити у масах старі символи - Георгіївську і Гвардійську стрічки. Втім, як бачимо насправді, ці стрічки є ворожими для Української держави, оскільки в СРСР гвардійська "лєнта" була елементом у нагородній системі Червоної армії, яка мала символізувати єдність традицій військової слави Російської Імператорської Армії. Для білоемігрантів Георгіївські хрести та стрічки були символом самодержавства і сили колишньої Імперії, а у Другій світовій війні їх носили та ними нагороджувалися солдати із російських і козачих частин, які воювали в лавах Вермахту.

Важаємо, що для української народу Лицарська стрічка стане символом майбутнього примирення, вшануванням пам'яті усіх борців за незалежність… Але як це буде, згодом побачимо.
(На основі Яка різниця між Георгіївською, Гвардійською та Лицарською стрічками?// МНПТ "Обереги")

"Повстанці Тернопільщини" - листопадова сторінка фотосвітлин із календаря "Літопис УПА" (2015 р.)

P.S. Для зручності перегляду відкрийте фотовідбиток сторінки "в оригіналі".

Таємниця повстанської могили у с. Острів, Тернопільського р-ну

Моя честь, Україна! берегти її гордість!

В журавлиному клині шикуються строї,

Найсвятіша відзнака нехай буде орден -

Білий хрест на землі, що проріс після бою!

О. Смик

Ото повертався з освячення гробів на нашому цвинтарі і зайшов на могилу повстанців. На могилі напис: "Воїни УПА Качуровський Михайло П. 1911-1945; Сушко Григорій Т. 1922-1945. Вічна пам'ять"... І як завжди в голові ціла купа питань.. Хто ці бійці, вже давно забутої війни за нашу незалежність? Як їх тіла ховали у нас в селі? Чи збереглися у родичів їхні фотографії? Життєписні дані? І тому подібне...

Що відомо зараз про цих героїв? Деякі дані про них були вміщені у підпільних виданнях: Книзі «Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р.» та брошурі «Хроніка сотні Буйних» та інших…

Сушко Григорій Теодорович – псевдо «Стріла», точна дата народження не відома… Відомо, що народився у с. Острів, закінчив у селі школу та працював на господарстві при батьках. Брав активну участь в культурно-освітньому житті села. З початком війни між ІІІ Рейхом та Радянським Союзом у червні 1941 р. став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). З німецькою окупацією у тому ж році спільно з іншими членами, прихильниками та симпатиками ОУН організовували Українську міліцію у селі. Національне піднесення тривало не довго... Міліцію і усі українські починання осінню 1941 р. розігнали, а активних членів ОУН переслідували, арештовували та розстрілювали...

Сушко Григорій - "Стріла"

З новою радянською окупацією, що настала у 1944 р., Григорій перейшов у повне підпілля з метою вести боротьбу з новим окупантом за Українську Самостійну Соборну Державу. Наразі не виявлено даних, яку посаду він обняв з переходом у підпілля, проте, можна припустити, що був стрільцем у боївці обласного провідника Служби Безпеки ОУН Ґоянюка Василя - “Максима” чи самооборонному кущовому відділі (СКВ).

У березні 1945 р., оточений «винищувальним батальйоном» військ НКВС у хаті с. Великі Гаї - загинув у бою... прошитий ворожою кулею... Загинув разом з ним Марків Ярослав – «Сашко» (зі Скалатщини). Тоді ж потрапив у полон Сеник Іван із с. Великі Гаї. Звіт підпілля ОУН свідчить: «20.03.[1945 р.] до села Гаї [В]еликі перед вечером приїхали стребки [народна назва «винищувальних батальйонів»] в кількості 30 чол. Зробили засідку, в якій вдалося їм вбити двох боєвиків, одного ранили, одного зловили живим».

Качуровський Михайло Іванович – псевдо «Пугач», точна дата народження невідома… Народився у нашому селі. Селянин, тобто той, хто працював на землі. Довголітній громадський і культурно-освітній діяч у селі. Ймовірно, мав музичну освіту – грав на гармонії. Відомо, що з довоєнних часів став членом ОУН. У 1941 р. спільно з іншими патріотами організовував Українську міліцію у селі... Коли у Тернопільщині в 1943 р. ОУН розпочала формування бойових підрозділів Української Народної Самооборони (УНС), що згодом були перейменовані в Українську Повстанську Армію (УПА), Михайло у листопаді того ж року відійшов до створюваної Тернопільської сотні «Буйні» (за тодішнім говорінням – «Буйних»).

Запис із книги "Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р."

Ймовірно, на початку 1944 р. закінчив підстаршинську школу воєнної округи УПА «Лисоня», де отримав функційне призначення – ройовий, згодом очолив повстанський рій (еквівалент відділення у сучасній армії України) у другій чоті сотні «Буйні». Історію сотні переповідати не буду, лише зупинюсь на постаті ройового «Пугача». У «Буйних» Качуровський Михайло вславився як знаменитий гармоніст та гуморист, завжди, попри бої з окупантами, брав активну участь у самодіяльних театральних сценках та різного роду виступах. Ймовірно, також долучився до створення Маршу сотні «Буйних», придумавши до нього мелодію. У хроніці сотні часто згадується псевдо «Пугач», одну згадку на мою думку варто подати: «[весна-літо 1944 р.]… як ліс добре розвинувся і показались перші суниці, ройовий Пугач часто виходив на зруб лісу, приграваючи на гармонії, а за ним тягнулась горма повстанців. Розсіявшись розстрільною по лісі, повстанці заглядали по під корчі та збирали червоні суниці. Гарно було тоді і весело.

Раз в таборі, коли д[ру]г Пугач вигравав на гармонії різні мельодії вальсів і підскочних, приступає до нього курінний Остап [Омелян Польовий – командир ВО 3 «Лисоня», командир куреня та загону УПА у 1944 р.] і каже: “О, той чоловік то все веселий. Як там ваша жінка, друже Пугач? – Не знаю за котру питаєте, бо я одну лишив вдома – відповідає Пугач. Курінний розсміявся і пішов дальше в напрямі алярмової площі, де стояла готова до відправи варта.». Близько 25 червня 1944 р. дві чоти «Буйних» разом з двома чотами «Рубачів» зробили засідку на дорозі, що веде з с. Ферлеїва (тепер с. Липівка) на м. Рогатин, кудою проїжджали німецькі війська (близько 100 німців, 5 мотоциклістів–автоматників і одна танкетка (ймовірно легкий броньований автомобіль?). У цьому бою був тяжко поранений стрілець з сотні „Рубачів”, а з „Буйних” - ройовий „Пугач”.

У наказі військового штабу ВО "Лисоня" засвідчено, що "ройовий "Пугач" за бойові заслуги і чини" відзначений 6 степенем нагород УПА - Вирізненням у наказі КВШ УПА-Захід від 1.01.1945 р. (похвалою, про яку повідомлять в наказах по усіх частинах УПА-Захід). Із розформування сотні у жовтні 1944 р. Качуровського Михайла, ймовірно, відправляють у СКВ с. Петриків, де до речі служило багато хлопців з нашого села (Манишівський Михайло Павлович, Лушпінський Броніслав Григорович - "Нетяга" (ймовірно, також був у сотні "Буйні"?) та ін..). У складі цього ж СКВ друг «Пугач» прийняв останній бій. 3 травня 1945 р. на полях біля с. Петриків у бою був важко поранений - дострілився… У цьому ж бою загинув Лушпінський Броніслав – «Нетяга».

Вічна пам'ять! Вічна слава! Вічна шана воякам УПА, членам ОУН та всім підпільникам, що в ті часи боролися за Українську Самостійну Соборну Державу!

Кому відомі якісь подробиці з життя цих осіб чи й інших, події у цей час у селі, фото, документи – діліться! В майбутньому це все пригодиться для історії нашого села.

P.S. Новинний портал Тернополя "Погляд" републікував замітку про повстанську могилу в с. Острів. Надіємось, що поширення сприятиме подальшому дослідженню історії села!
Розміщено ось тут.


(Ця замітка вперше опублікована 22 квітня 2014 р. на сторінці групи -==\\\Республіка с.Острів///==-, а згодом републікована у групі Український Визвольний Рух - ОУН та УПА)

До історії сотні командира "Шуляка"

Волянюк С. Борщівська сотня УПА на Вінниччині / Сергій Волянюк // Подоляни. – 2012. – Ч. 9 (17). – червень. – С. 6.

P.S. Для зручності читання відкрийте фотовідбиток "в оригіналі".

УПА на Підгаєччині

Сайт "Наші Підгайці" виставив статтю про діяльність Української Повстанської Армії на території Підгаєччини.
Волянюк С. УПА на Підгаєччині / Сергій Волянюк // “Підгайці та Підгаєччина” / упор. Степан Колодницький. – Тернопіль: ТзОВ “Терно-граф”, 2012. – С. 235–244.

Анотація
В статті подається загальний процес створення, розвитку, діяльності та розформування військових відділів УПА на території колишнього Підгаєцького повіту протягом 1943-1946 років. Стаття написана на основі широкої джерельної бази, в першу чергу документів національно-визвольного руху ОУН і УПА, які зберігаються в українських архівах.

The article gives a general process of creation, development and disbandment of the armies UPA of the former Pidhaitsi County during 1943–1946. The article is written on the basis of sources, first of all documents of the national liberation movement of the OUN and UPA, which are stored in Ukrainian archives.

P.S. Фотоілюстрації, які подані на сайті не відповідають дійсності і є додані на власний розсуд адміністраторами.
Стаття: Наші Підгайці: УПА на Підгаєччині

У 2010 р. колектив Тернопільського обласного науково-пошукового товариства «Обереги» підготував збірку науково-популярних статей про генералів Української Повстанської Армії - “Генеральна старшина УПА”.

Ознайомитися із вмістом книжки можна у всіх провідних бібліотеках або ж придбати у книгарнях.

Автори - статті:
Батожний Дмитро - Генерал Микола Арсенич.
Бірчак Володимир - Генерал Іван Климів.
Волянюк Сергій - Генеральна старшина УПА, Генерал Іван Трейко.
Лахманюк Олександр - Генерал Леонід Ступницький.
Саківський Ігор - Генерал Олекса Гасин, Генерал Дмитро Маївський.
Струганець Володимир - Генерал Дмитро Грицай.
Цаль Андрій - Генерал Роман Шухевич.
Шустак Іван - Генерал Василь Кук.

Видання цієї збірки не кінець проекту, а тільки початок роботи у напрямку відновлення історичної пам’яті українського народу про незаслужено забутих героїв - вояків Української Повстанської Армії, які своєю боротьбою завоювали нам право жити у вільній державі.

Фото: Презентація книжки “Генеральна старшина УПА” на історичному факультеті ТНПУ ім. Володимира Гнатюка. 12 жовтня 2011 р.

Зліва направо: Сергій Волянюк (за трибуною), Ігор Саківський, Дмитро Батожний, Володимир Бірчак