Електронна бібліотека юридичної літератури “Правознавець” виставила онлайн статтю про діяльність відділів УПА проти польських збройних формувань на території воєнної округи УПА “Лисоня”.

Волянюк С. Боротьба відділів УПА проти польських військових формувань під час німецької окупації на території Тернопільської воєнної округи “Лисоня” (друга половина 1943 – перша половина 1944 рр.) / Сергій Волянюк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. – Вип. 1. – Ч. 1. – С. 77–82.

 The article analyzes the participation UPA against the Polish military formations in the Ternopil military districts “Lysonia” during the German occupation in the second half of 1943 - the first half of
1944. The course of the Polish-Ukrainian conflict in Ternopil is also noticed there

Стаття: Боротьба відділів УПА проти польських військових формувань під час німецької окупації на території Тернопільської воєнної округи “Лисоня” (друга половина 1943 – перша половина 1944 рр.)

Що розповів росіянин, майор танкових військ, про побут своєї частини біля м. Тернопіль на весні 1944 р.?

Що розповів росіянин, майор танкових військ, С. Соколов про побут своєї частини біля м. Тернопіль на весні 1944 р.?

Це інтер'ю записане кореспонденткою ОУН в поїзді Брест-Київ у жовтні 1945 р.

Серед керівної рад[янської] верхівки панує великий страх перед повстанцями. Коли їдеться потягом на Правобережжя або зах[ідні] обл[асті] [У]РСР, то йдуть розмови тільки про “бандьорів”. Всім, хто тільки їде туди, радять бути обережними. Одні других страшать. Одначе не всі є тієї думки. В місяці жовтні 1945 р. їхав потягом Брест-Київ майор танкових військ Соколов С. Нашій кореспондентці розповідав таке: Після здобуття Тернополя було дуже тяжко з харчами. Господарська частина відстала, “бандерівці” не давали налагодити постачання. Після того, як три групи післані за харчами, не повернулися з сіл, Соколова разом із 50 бійцями вислано в село. Без перешкоди зайшли в село і зібрали відповідні продукти і скот. Коли вертали, з лісу посипались стріли, що розігнали його бійців і скот. Соколов попав у полон до “бандерівців”. В полоні побував три дні. Нічого йому не зробили, не зважаючи на те, що він росіян[ин]. Про повстанців він тепер самої кращої думки. Коли б мені в мою частину таких весели[х] й бойових хлопців, говорить Соколов російською мовою, - я б світ перевернув вверх ногами. Його військові заслуги та національність врятували Соколова від розстрілу, коли вернув у частину.

На фото інтер'ю

Фотодокумент опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет-портал новин Тернополя "Погляд" републікував цей допис на своїй сторінці: Що розповів росіянин, майор танкових військ, про побут своєї частини біля м. Тернопіль на весні 1944 р.?

22 грудня народився сотенний УПА

22 грудня 1912 р. у Івангороді Ічнянського р-ну Чернігівської області народився старшина Української Повстанської Армії Костянтин Гіммельрайх ("Кий", "Шелест").

Здобув вищу освіту закінчивши у 1935 р. зоотехнічний інститут. До початку німецько-радянської війни працював старшим науковим співробітником Академії наук УРСР.

У 1941 р. мобілізований у Червону армію, однак під час оборони м. Київ потрапив у німецький полон, звідки переходить в організовану похідними групами ОУН (м) українську поліцію в Житомирі, а згодом у Києві. Тоді ж включається у діяльність українського підпілля.

У середині лютого 1942 р. К. Гіммельрайх переїжджає з Києва по зв'язках ОУН (м) у Луцьк, а згодом у Ковель. Планував приєднатися до загону УПА під командуванням Т. Боровця, однак після особистих розмов із діячем ОУН (м) Олегом Штулем відмовився від задуму та перебрався у Галичину.

Літом 1944 р. у Карпатах ОУН (м) намагалося сформувати свій збройний відділ - загін ім. Полуботка, в якому К. Гіммельрайх під псевдонімом "Шелест" очолив першу і єдину сотню.

У вересні 1944 р. "Шелест" разом із декількома старшинами цього відділу переходить до лав УПА та упродовж двох місяців перебував у кадровому складі старшинської школи УПА-Захід "Олені".

У січні 1945 р. переведений у воєнну округу УПА "Лисоня", де під псевдонімом "Кий" зайнявся формування відділу (сотні) УПА, який призначався для діяльності за Збручем на території Кам'янець-Подільської округи ОУН. Однак, його відділ базувався на території Тернопільщини з якої вирушав у рейди.

У серпні 1945 р. "Кия" разом із іншими старшинами "Лисоні" готували для відправлення на Закарпаття із окремими завданнями від КВШ УПА-Захід. Відповідно до цього рішення його підрозділ розділили на чоти, які, ймовірно, підпорядкували надрайонним провідникам ОУН у Кам'янець-Подільщині.

Ще на Бережанщині група старшин залишилася без свого провідника і командира, а тому "Кий" разом із іншими вояками прийняв рішення перейти у Західну Німеччину.

Опинившись в еміграції К. Гіммельрайх переїхав до Австралії, де активно включився у громадсько-політичне життя української громади. Там ж написав кілька спогадів про свою службу в Українській Повстанській Армії. Помер у 1991 р. в м. Мельбурн у Австралії

Костянтин Гіммельрайх ("Кий", "Шелест")

Текст та фото опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет видання "Агенція інформації та аналітики Гал-інфо" републікувало цей допис на своїй сторінці історії: 22 грудня народився сотенний УПА

День Св. Анни. Привітання українських повстанців. Документ.

У підпіллі не забували вітати зі святами, як державними так і релігійними!

Історик Сергій Волянюк (м. Тернопіль) виявив у Державному архіві Тернопільської області цікавий документ. Це привітання українських повстанців своєї подруги-підпільниці «Гані» із Днем святої Анни, яке відзначаємо сьогодні.

Повіршовання

У завтрашні великі роковини Анни.Жилаю вам Ганю щастя, здоровля, многая літ прожити і велику нашу Українську Державу уздріти.

Бажаю успіхів про корті мрійш незабудь

Б. 21. ХІІ. 1945 р.

На фото привітання підпільниці "Гані" із іменинами від 21 грудні 1945 р.

Фотодокумент опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет видання "Агенція інформації та аналітики Гал-інфо" републікувало цей допис на своїй сторінці історії: День Св. Анни. Привітання українських повстанців. Документ

Загибель легендарного сотника УПА «Яструба»

У ніч з 16 на 17 грудня 1944 р. під час наступу на райцентр Нові Стрілища (тепер селище міського типу Жидачівського р-ну Львівської обл.) загинув один із найвідоміших старшин Української Повстанської Армії Дмитро Карпенко (“Лютий”, “Яструб”).

Витяг із зведення штабу Тернопільської воєнної округи “Короткі описи боїв відділів УПА – «Лисоня» (від 16.ХІІ.1943 до 2.VІІІ.1945)” про бій 16-17 грудня 1944 р. у смт Стрілища Нові.

На фото, ймовірно, Дмитро Карпенко

Працівники політвиховного (VІ) відділу воєнної округи УПА “Лисоня”, подаючи про нього скупі біографічні відомості, зазначали: “тяжко сказати, що було причиною того, що Карпенко Дмитро вихований в умовах радянського режиму, де боротьбу за Самостійну Українську Державу названо “зрадою інтересів трудящих” – пішов до лав УПА”.

Командир “Яструб” народився 1919 р. на Полтавщині. Широких даних про його життєвий шлях немає. Про себе він не любив розповідати. Був сином селянина-колгоспника який проживав на одному із хуторів Комишнянського р-ну. Закінчивши 8 клас середньої школи, Дмитро Карпенко працював сільським крамарем, а у 1939 р. був призваний до Червоної Армії, де згодом закінчив школу молодших командирів та служив у кулеметній сотні, яка дислокувалася в Перемишлі.

У 1941 р. за військові здібності йому було присвоєно звання молодшого лейтенанта. При відступі радянських військ з території Західної України він залишився на Збаражчині, де працював у господарствах заможніших селян.

Із формуванням у Галичині Української Народної Самооборони Д. Карпенко у червні 1943 р. був скерований у групу добровольців, яка вирушала в Карпати на військовий вишкіл. У с. Мізунь Долинського р-ну Івано-Франківської обл. 30 червня було утворено сотню “Сіроманці”, де “Яструба” призначено вишкільником та заступником к-ра сотні, а вже 15 липня він прийняв командування над цією сотнею.

У жовтні 1943 р. Дмитро Карпенко передислоковує сотню у Рогатинщину, де 20 листопада отримав наказ – очолити курінь у складі свого відділу та місцевої сотні “Орли”. Проте, на початку квітня 1944 р. через березневий наступ польських партизанських відділів на українські села Равської і Холмської округ ОУН, сотня “Сіроманці” отримала наказ відійти на терени Львівської воєнної округи УПА “Буг” для захисту українського населення. Упродовж п’яти місяців сотня діяла під керівництвом “Яструба” на Львівщині, а 12 вересня, вже після повернення із походу, командир Третьої воєнної округи УПА “Лисоня” призначив Д. Карпенка курінним, віддавши під його командування п’ять сотень УПА. У деяких матеріалах воєнної округи “Лисоня” та підпілля ОУН цей курінь названо, мабуть із пропагандистською метою, загоном УПА (загін - еквівалент полку).

Курінь “Яструба” 15 вересня 1944 р. вирушив у рейд краєм Перемишлянщини і Бібреччини Львівської обл., де провів 3 бої проти внутрішніх військ НКВС, зокрема найбільший серед них – 30 вересня 1944 р. під с. Унів Перемишлянського р-ну. У 1945 р. штаб “Лисоні” констатував, що це найбільший бій, який провели відділи Тернопільської воєнної округи з частинами НКВС.

Пам’ятний знак на місці бою під с. Унів Перемишлянського р-ну.

Після бою за Нові Стрілища повстанці з почестями похоронили свого командира, а військовий штаб ВО 3 “Лисоня” відзначив Д. Карпенка Бронзовим Хрестом бойової заслуги (1.01.1945). Головний військовий штаб УПА присвоїв йому ступінь сотника з датою старшинства від 16 грудня 1944 р., а підпільний парламент воюючої України – Українська Головна Визвольна Рада прийняла рішення, за яким командира “Яструба” посмертно нагороджено Золотим Хрестом бойової заслуги І класу.

Перше фотографічне зображення Золотого Хреста бойової заслуги І кл. подане у книзі П. Мірчука (1953 р.)

У пам’ять про бойового командира і побратима “Яструба” з Полтавщини у підпіллі Подільського краю ОУН його іменем у 1946 р. було названо друкарню (одну з технічних ланок ОУН) – «Друкарня ОУН ім. Карпенка Дмитра “Яструба”».

Обкладинка і кінцева сторінка сатиричного журналу Подільського краю ОУН “Хрін” (порція № 1, збір 1946 р.)

Пам’ятний знак “Хрест Заслуги” командиру Д. Карпенку. Встановлено Товариством пошуку жертв війни “Пам’ять”. Встановлено 6 травня 2012 р. в селищі Нові Стрілища

Дмитра Карпенка та загиблих вояків УПА поховали на цвинтарі с. Кам'янки Рогатинського району Івано-Франківської області 

Могила Д. Карпенка у с. Кам'янки

Текст та фото опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет видання "Агенція інформації та аналітики Гал-інфо" републікувало цей допис на своїй сторінці історії: Загибель легендарного сотника УПА «Яструба»

Презентація видань "Літопису УПА" в Тернополі

У середу, 7 грудня 2016 р. у приміщені Тернопільського обласного краєзнавчого музею відбулася презентація нових книжок від видавництва “Літопис УПА”.

Розпочато захід молитвою та пастерським благословенням настоятеля Свято-Троїцького духовного центру імені Данила Галицького (Тернопіль) отця Анатолія Зінкевича.

На презентації відбулося представлення нового настінного перекидного календаря на наступний 2017 р. Його презентували кандидат історичних наук, президент благодійного фонду “Літопис УПА” Микола Посівнич та генеральний директор видавництва “Літопис УПА” Ігор Гомзяк.

Організатори в особі громадсько-політичного діяча, дослідника історії ОУН і УПА Євгена Філя, керівництва краєзнавчого музею, за участі заступника голови обласної ради Василя Деревляного відзначали значний інтерес жителів як міста так і області до літератури про діяльність українського підпілля, висловили надії щодо подальшої співпраці та спільного поширення видань “Літопису” в краї.

Представник облради ознайомив присутніх із рішенням сесії Тернопільської обласної ради щодо оголошення 2017-го Роком Української Повстанської Армії на Тернопільщині, поінформував про підвищення матеріальної допомоги колишнім учасникам збройної боротьби - членам і симпатикам українського підпілля та воякам УПА.

Гості з видавництва також розповіли громадськості про книжкові новинки, які з’явилися цього року та поділилися майбутніми планами, щодо друку нових матеріалів пов’язаних із національно-визвольною боротьбою ОУН і УПА на Тернопільщині.
 

За участі історика Сергія Волянюка було представлено збірник документів присвячений Тернопільській воєнній окрузі УПА “Лисоня”, біографічний нарис про визначного командира повстанської армії, члена штабу УПА-Захід поручника Омеляна Польового – “Остапа” та спогади працівника радіослужби українського підпілля Петра Кекіша.

“Спогади радиста УПА” вийшли друком ще у 2015 р., однак для них це перша презентація. Сергій Волянюк, як упорядник спогадів П. Кекіша, розповів про працю над цим проектом та зазначив, що це унікальні спогади в яких розповідається про підготовку радіофахівців, їх діяльність у відділах УПА та підпіллі ОУН.

Презентація відбулася за сприяння Тернопільської обласної організації Національного руху “Державницька ініціатива Яроша” та Ліги підприємців “Українська справа”

Інформація та фото взяті із відкритих інтернет джерел

Узагальнена інфографіка про Третю воєнну округу УПА "Лисоня"

Інфографіку про Третю воєнну округу УПА "Лисоня" виконано Ігорем Саківським у рамках конкурсу наукових і науково-популярних робіт "Історія, що нас об’єднує", який було організовано Львівською ОДА та Львівською облрадою спільно з "Історичною правдою".

P.S. Для зручності перегляду відкрийте інфографіку "в оригіналі".

Відділи УПА Тернопільської воєнної округи “Лисоня” склали присягу на вірність Батьківщині у Словятинському лісі

У липні 1944 р. Українська Головна Визвольна Рада затвердила текст присяги вояка УПА, який наказом головного військового штабу повстанської армії (ч. 7/44 від 19 липня 1944 р.) поширили у війську.

Більшість відділів Третьої Тернопільської воєнної округи УПА “Лисоня” присягали на вірність Батьківщині 2 жовтня 1944 р. в Слов’ятинському лісі перед командиром УПА-Захід “В. Шелестом” (Василь Сидор), керівником політвиховного відділу крайового військового штабу УПА-Захід “Волянським” (Петро Федун) та штабом воєнної округи.

До присяги повстанці готувалися як до великого свята. Всі чистили взуття, форму та зброю. Вранці відбулася нарада старшин, на якій “Шелест” пояснював, як приготувати сотні до присяги. В пополудневих годинах на лісовій поляні сотні з куренів виставлялися в каре (чотирикутник відкритий з одної сторони), сотенні командири здавали звіти курінним, а ці звітували перед “Шелестом”. Перевівши огляд повстанських відділів, “Волянський” виголосив промову, в якій підкреслив вагу історичної хвилини, де після двох десятиліть український народ знову держить зброю в своїх руках, а його сини присягають не випустити її до останнього подиху.

Командир “Шелест” говорив слова присяги, які за ним повторювали стрільці. По середині каре був зроблений із смерекового віття Тризуб – герб України, на який клали руки двоє відпоручників з кожної сотні, присягаючи від імені свого військового підрозділу. Кожен повстанець, у святковому настрої урочисто повторяв слова присяги і клявся не випускати зброї з рук до останнього подиху.

День присяги на вірність Україні був оголошений святом і був вільний від військових вправ та інших занять, лише сотенні політвиховники обговорювали подальші напрямки роботи у відділах УПА із “Волянським” та політвиховником ВО “Лисоня” Ілярієм Сказінським (“Крига”).

У цей день Присягу склали курені УПА Дмитра Карпенка (“Лютий”, “Яструб”) – сотні “Сіроманці”, “Полтавці” і “Бурлаки”; Івана Яцишина (“Гордієнко”) – сотні “Орли” і “Сірі Вовки”; ймовірно, Володимира Якубовського (“Бондаренка”) – сотні “Рубачі” і “Риболовці”; та окремі відділи – сотня “Гайдамаки” та, ймовірно, територіальні боївки та самооборонні кущові відділи.

Сотенний “Гайдамаків” Володимир Верещинський (“Ясьмін”) свідчив, що в цей день приймало присягу 10-12 відділів, а упорядники хроніки сотні “Сіроманці” зазначали, що на присязі були присутні 1 800 стрільців УПА.

Текст і фотодокумент опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет-портал новин Тернополя "Погляд" републікував цю замітку: Відділи УПА Тернопільської воєнної округи “Лисоня” склали присягу на вірність Батьківщині у Словятинському лісі

До історії самооборонного кущового відділу в с. Острів (1944-1947 рр.)

"Колір крові не забувається..."
                                 Мігель Серрано

З часу активної боротьби українських повстанців вже минуло кілька десятиліть, однак правда й надалі ховається у глибинах історії, у фондах архівосховищ та й просто у людській пам’яті… Не зважаючи на здобуту незалежність, говорити про ті події старшому поколінню й досі важко, а молодь має зовсім інші інтереси та пріорітети. Не винятком є історія визвольного руху у нашому селі, зокрема діяльність членів Організації Українських Націоналістів (ОУН), бійців Української Повстанської Армії (УПА) чи просто патріотів, які незважаючи на обставини різних окупацій, наближали день проголошення відновлення Української Незалежності. Скупі свідчення, що збереглися й надалі не зведенні у книжки чи нариси про Острів…

Хотілося б, щоб усе було інакше, по іншому, однак… Для того, щоб заповнити незначну прогалину в історії села поведемо мову про формування Острівського самооборонного кущового відділу (СКВ), який організували, відповідно до розпоряджень ОУН, за підтримки місцевого населення симпатики, прихильники та члени організації. Форма організації СКВ дозволяла за мінімальної кількості кадрів добитися максимальної їхньої рухливості та якості у діяльності.

У 1944 р. масова повстанська боротьба досягла свого піку – підпілля ОУН охопило всі етнографічні терени, де проживало українське населення, відділи УПА діяли на території всього правобережжя України, а керівництво повстанського руху створило підпільний уряд воюючої України – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Найактивніший період діяльності підпілля ОУН і відділів УПА тривав і на Тернопільщині. Однак, у цей же час радянська окупаційна влада, змінивши німецький режим, також активно закріплювалась у регіонах Західної України. Наприклад, у вересні 1944 р. у Микулинцях (тодішній наш райцентр) створено “истребительний батальйон”, до якого мобілізували молодих хлопців із сіл району, з тієї ж осені масово проводилися арешти прихильників незалежної України, по селах та лісах облави на українських повстанців, ревізії по господарствах та вивози у Сибір не лояльного населення…

Витяг про облаву у с. Острів з доповідної записки Тернопільського обласного відділу НКВС до НКВС УРСР за жовтень 1944 р.

Восени 1944 р. було організовано Острівський СКВ. Командиром сільського куща – боївки, було призначено бійця УПА із розформованої Тернопільської сотні “Буйні” Михайла Качуровського (“Пугач”), а основу СКВ склали острів’яни Григорій Сушко (“Стріла”), Зиновій Дацко (“?”), Михайло Манишівський (“?”) та ймовірно, Леонід Лотоцький (“Оріх”). У січні 1945 р. до СКВ долучився Василь Дацко (“Левко”), який з листопада 1944 р. переховувався у ближніх селах не маючи зв’язку із підпіллям, а згодом Віктор Кондрат (“Вихор”, який з літа 1945 р. також користувався псевдом “Стріла”). Відділ повстанців квартирував у селі і на довколишніх полях, часто діючи разом із іншими сільськими СКВ. Приміром, на полях між Островом і Кип’ячкою стрільці куща проводили спостереження за дорогою та селами, у травні 1945 р. Петриківський і частина Острівського СКВ під час більшовицької облави прийняли бій, у якому загинув к-р СКВ Михайло Качуровський (“Пугач”). Згодом, 25 травня цього ж року М. Манишівський був заарештований, а у липні 1945 р. у своєму домі Зиновій Дацко прийняв останній бій з більшовиками, давши змогу відійти з будинку братові “Левку”. Як наслідок, із всіх стрільців СКВ, залишилось лише двоє – “Вихор” і “Левко”.

Ймовірно, з розпорядження районного проводу ОУН, відновити боївку було доручено Віктору Кондрату (“Вихор”), який ще перед весною 1945 р. працював легально у Тернополі, а під час відрядження у Копичинеччину на заготівлю дров, він покинув робочу групу в поїзді та перейшов у підпілля. Від тепер його вважали старшим серед підпільників у селі. Командир “Вихор” з В. Дацком (“Левко”), залучили до СКВ Геронька (Зиновія) Кошильовського (“Береза”, “Шпак”) і Романа Возняка (або Возьного) (“Клин”, “Чайка”, “Шандар”), які у березні 1945 р. залишили легальну роботу в Тернополі та перейшли у підпілля, та відновили самооборонний відділ села. Ймовірно, у цей час разом із СКВ квартирував Григорій Бородай, який був арештований, однак втік з тюрми в Микулинцях та переховувався у селі. На початку жовтня 1945 р. за розпорядженням к-ра “Вихора” до СКВ було прийнято Теодозія Мендюка (“Дуб”), який легально працював на цукровому заводі, однак вже 7 жовтня його було заарештовано у рідній оселі. У травні 1946 р. до куща приєднався Зиновій Гаврилюк (“Скорий”).

Від створення восени 1944 р. сільського самооборонного куща, його стрільці переховувалися у своїх родинних домівках в Острові. Приміром, у стодолі сім’ї Кондрат була криївка, де переховувався к-р СКВ “Вихор”. Коли у 1945 р. представники радянської влади організовували виселення його родини та проводили обшук у домі, було викрито криївку, з якої під обстрілами більшовиків вирвався В. Кондрат. У 1945 р. фактичним місцем дислокації бойовиків у селі вважалося господарство Михайла Вовка – дім, горище із соломою, стодола. На це ж господарство родичі повстанців – Текля і Онуфрій Возьні, Василь Кошельовський, Марія (Мирослава) Кошельовська та інші, приносили харчі. Інколи, всі стрільці переховувалися у стодолі Романа Возьного або ж у криївці на городах Наталії Кріси. Зимували повстанці і у криївці на полі за лісом, що в напрямку с. Мишковичі. Склад з озброєнням СКВ повстанці розташували у криївці на місці спаленої хати де загинув Зиновій Дацко. У січні-лютому 1946 р. зимували також у родичів та перевірених господарів. Так приміром, Зеновій Кошильовський деякий час перебував у господарствах Машталяра Михайла і Захара, які йому і іншим повстанцям доставляли продукти. У 1946 р. стрільцями куща була викопана криївка у дворі Вільгельма Качковського, землю з якої висипали у річку, а дошки були придбані у господаря Івана Тарнавського. У 1946-1947 р. повстанці квартирували також у домі Марії Круглій (Марії Кучмій). Частина повстанців влітку переховувалися у бетонному тунелі біля кам’яної труби Острівського цегельного заводу, а також у підземному тунелі, що був під шосейною дорогою, який вів із польської каплиці – костелу. Також влітку повстанці квартирували і на хуторах Ставки, що на полях біля Острова у сторону Застав’я, які відносилися до с. Острів. Слід зауважити, що із 1945 р. стрільці куща квартирували по 2-3 особи у різних частинах села, що дозволяло більш ширше і якісніше діяти на просторах села.

Продукти харчування для куща в Острові збирали Анна Ярмуш, Марія Манишівська, Анна Манишівська-Возняк, Стах Манишівський, Юзефа Кухаренко, Анна Кухаренко, Кушпінські, Анна Якубішин, Марія Семеха, Анна Дзюбановська. Михайло Дзюбановський у 1946 р. передав на потреби СКВ 2 центнера білої пшеничної муки.

Записка командира Острівського СКВ Віктора Кондрата (“Вихора”) у господарських справах. 1946 р.

Зв’язковим к-ра “Вихора” був його рідний брат Томко Кондрат, який виконував окремі доручення щодо зв’язку чи заготівлі продуктів. Він же підтримував зв’язок із підпіллям с. Петрики. Із червня 1945 р. зв’язковою СКВ по селі стала Марія Кріса, а на с. Гаї Великі доставляла “штафети” – повідомлення, Марія Назвальська (“Маруська”), яка працювала завідувачем у Острівському клубі. Також зв’язок у селі підтримували Бронислава і Орися Кошельовські, Анна Кушнірська і Марія Манишівська. Із арештом 7-8 жовтня 1945 р. “Маруськи” і М. Кріси функції зв’язку виконувала Марія Круглій (інший варіант написання – Кучній або Кучмій?. У селі відома зв’язкова збройного підпілля Марія Кучмій), яка підтримувала зв’язок із підпіллям с. Велика Березовиця. Ймовірно, що у різний час у с. Гаї Великі та В. Березовиці перебував районний провідник ОУН Микулинеччини Петро Брикайло (“Орленко”, “Тирса”) із с. Велика Лука та інші референти цього проводу.

Діяльність самооборонного кущового відділу села можна умовно поділити на кілька основних напрямків:

1. Збирання розвідчих даних та інформування районного проводу ОУН про загальне становище у селі та настрої серед населення – цим займалися переважно близькі родичі повстанців та господарі, у яких квартирували стрільці, і самі повстанці. У свою чергу, к-р СКВ на основі цих даних звітував у районний провід ОУН. У вищих ланках підпілля ОУН готувалися інформативні, ситуаційні та розвідчі звіти про ситуацію на підзвітних територіях. Також підпіллям ОУН друкувалися “Вісті з терену”, які згодом видавалися як журнали про українське підпілля. Приміром, у “Вістках з терену” за січень 1945 р., які готувалися до випуску в Тернопільській окрузі ОУН, йшлося: “4 [січня 1945 р.] у с. Острів забрано гроші у фінагента, які він назбирав з податків. 17 [січня 1945 р.] у с. Острів більшовики з телефонічного пункту та залізнодорожне нквд переводили ревізії. Людей сильно пограбовано”. У “Вістях” за лютий 1947 р. зазначалося: “дня 19.02.1947 р. в с. Острів бандити ограбили Дзюбановського Михайла в якого забрали муку, збіжжя та інші речі. Згадані бандити рекрутуються з т. зв. Довірених ліц рад. влади, тим самим можуть свобідно ніччю ходити по селі.  Дня 16.02.1947 р. в с. Острів після відправи богослуженя православний священик (прізвище невідоме) почав агітувати селян за вступ до колгоспу. Із присутніх хтось відізвався: «як хочете, отче, то пишіться самі до колгоспу, а в церкві не агітуйте!»”. Цікавою видається інформація, яка подана у “Вістях” за жовтень 1947 р., де підпільники інформували про діяльність т. зв. повстанської “лже-боївки” МДБ: “Дня 24 жовтня 1947 р. в с. Острів о/у РО МГБ Панченко, а з ним ще 6 большевиків арештували Гук Емілію. Вечером, їдучи з арештованою попри ліс цього ж села, друга група большевиків (провокаторів), вдаючи повстанців, відбила арештовану і запровадила до криївки. Згадана повірила, що то повстанці, і призналася їм, що має брата і сестру в повстанцях. Провокатори закидали її що вона являється сексоткою, а Емілія, обороняючи себе, давала докази, що не має нічого спільного з большевиками, а противно, належить до людей, які ворожо ставляться до большевиків”.

2. Організація засідок та операцій проти військ МВС. Для прикладу, за звітами підпілля ОУН 19 березня 1945 р. до с. Острів “приїхало 15 стребків і 3 нквд-исти”. Від’їжджаючи із села із арештованим, вони заквартирували на сільському хуторі Ставки за селом. Ввечері, на їхню заставу в’їхало 2 стрільців, які відстрілюючись відступили, а вночі на ту ж саму заставу заїхала фіра з бійцями, внаслідок чого відбулася збройна перестрілка. Вже згаданий нами травневий бій 1945 р. частини СКВ із Петриківською самообороною – як протидія більшовицькій облаві. З радянських документів відомо, що на полях с. Острів у травні 1945 р. було організовано обстріл оперативної групи районного відділу НКВС: “29 мая 1945 г. на дороге около села Остров, Микулинецкого района, неизвестные бандиты из засады обстреляли опергруппу райотделения НКВД. Вследствие обстрела убит инспектор райвоенкомата старший лейтенант БЕЛИК. В завязавшейся перестрелке убит один бандит. Организовано преследование банды”. Ймовірно, що у цьому бою загинув стрілець Острівського СКВ Леонід Лотоцький (“Оріх”).

Запис із книги "Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р."

3. Залучення самооборонного куща до перевірки по лінії Служби Безпеки ОУН (СБ ОУН) підозрюваних у співпраці із ворогом осіб та ліквідація “сексотів” – секретних працівників і агентів НКВС-НКДБ, МВС-МДБ. Для прикладу, підпілля Тернопільської округи звітувало, що за грудень 1944 р. в Тернопільському надрайоні ОУН ліквідовано 21 сексот, зокрема 4 з них із с. Острів. Бойовиками СКВ у селі, після допиту було ліквідовано Теклю Сойку (квітень 1945 р.) і Ольгу Сулепу (червень 1945 р.). У травні 1947 р. референтура СБ ОУН арештувала за зраду і сексотство стрільця Острівського СКВ Зеновія Гаврилюка, який з травня 1945 р. був агентом РВ НКВС-НКДБ під оперативним псевдонімом “Граб”. Його справу вів Тернопільський надрайонний референт СБ ОУН “888” – ймовірно Іван Жмурко.

4. Оборонні бої під час зіткнень при проведенні чекістсько-військових операцій у селі. На жаль, вони зазвичай приводили до арештів підпільників або ж до їх геройської загибелі. Так, під час облав у липні 1945 р. загинув Зеновій Дацко, 6-11 жовтня 1945 р. у селі було заарештовано стрільця СКВ Т. Мендюка (“Дуб”), зв’язкових М. Назвальську і М. Крісу та симпатика М. Вовка, 6-7 лютого 1946 р. арештовано зв’язкового Т. Кондрата і хворого стрільця СКВ В. Дацка (“Левко”), 10 травня 1946 р. к-р “Вихор”, “Чайка” і “Береза” натрапили на засідку стрибків у селі, після перестрілки повстанцям вдалося відійти. Та інші.

 Слід виділити, що у селі бійці самооборони знищували передвиборчі лозунги та розповсюджували пропагандистські листівки проти виборів у рамках акції бойкоту т. зв. Виборів до Верховної ради СРСР (10 лютого 1946 р.) та Верховної ради УРСР (9 лютого 1947 р.), проведеної під керівництвом УГВР. Так, на початку лютого 1947 р., перед виборами, “Вихор” і “Чайка” отримали, ймовірно із районного проводу ОУН, пропагандистські противиборчі листівки, які розкидали по Острову та поклеїли на стінах будинків. У цьому їм допомагав Михайло Вовк.

Упродовж 1946 р. кущ самооборони практично не проявляв якоїсь діяльності, ймовірно через те, що у селі із січня до квітня у зв’язку із виборами розквартирувався гарнізон військ НКВС у складі 3 офіцерів та 35 солдатів внутрішніх військ. Вони ж проводили ревізії у селі та довкола своєї казарми-будинку вирили окопи. У березні спільно із гарнізонами із с. Петрики і Мишковичі провели велику облаву та сформували у селі станицю “истребків”, яка складалася із 14 осіб. Вони організовували засідки на повстанців у селі та на полях. Перед виборами до Верховної Ради УРСР 15 січня 1947 р. у село повернули гарнізон військ райвідділу МВС, що відтепер складався із 11 солдат.

Варто зазначити, що командир Острівського СКВ В. Кондрат був добре знайомий із священиком села о. Глуховецьким і часто з ним мав розмови, а у кінці літа 1946 р. бойовики куща врятували від злодіїв частину церковного майна. Упродовж 1946 р., ймовірно із дозволу пароха, у дашку дзвіниці церкви Архистратига Михаїла у селі обладнали підпільну схованку – криївку, в якій переховувались 4 стрільці з озброєнням, а з серпня 1946 р. Зиновій Гаврилюк і Роман Возьний розконсервували кулемета, якого встановили на дзвіниці про всяк випадок.

Греко-католицький священик В. Глуховецький. Церква Архистратига Михаїла та дзвіниця у с. Острів

Восени 1946 р. Петро Возьний попросив дозволу у Марії Сушко збудувати криївку на її господарстві для к-ра “Вихора” і свого сина Романа Возьного. У ній квартирували повстанці до березня 1947 р. За цей час до повстанців заходили і допомагали харчами Богдан Осовський, Михайло Ярмуш, Теодозій Джула, Дзюбановський (?) та інші. Командир самооборони у січні 1947 р. підтримував контакт із боївкою ОУН, яка прибула у село. У ній перебував наш односельчанин Василь Сушко. Ця боївка, що складалася з 8 стрільців, квартирувала у домі Миколи Сушка. Стрільці “Береза” і “Скорий” зимою 1947 р. перебралися квартирувати у с. Буцнів. Весною 1947 р. к-р “Вихор” планував зібрати кущ на хуторі Григорія Рожука та з’єднатися із боївками районного провідника “Орленка” чи рай.референта СБ ОУН Ярослава Підгайного (“В’юн”).

Діяльність СКВ припинилася із загибеллю її командира Віктора Кондрата. 7 березня 1947 р. у селі, за доносом З. Гаврилюка, наряд 2-ї стрілецької роти 86 стрілецького полку МВС проводив чекістсько-військову операцію у домі Марії Сушко. Внаслідок перестрілки повстанці у безвихідному становищі підірвали себе гранатою. Після бою нач. Микулинецького РВ МДБ ст. лейтенант Сусленко наказав Марії Сушко і Йосипу Кирничному витягнути вбитих із криївки та провести впізнання. Марію Сушко було арештовано, а її син Стах Сушко, який був інформатором кущовиків у селі, перейшов у підпілля, де діяв до 1950 р.

Акт Микулинецького РВ МДБ про збройну сутичку із бійцями СКВ у с. Острів. 13 серпня 1947 р.

Останній стрілець Острівської самооборонної боївки переховувався у с. Буцнів, де героїчно загинув у перестрілці 1948 р. У звіті підпілля ОУН про його останній бій писали: “15 січня 1948 р. ранком у с. Буцнева, около 30 большевиків з нач. РО МГБ Сусленком Заскочили в хаті Ворожбит Емілії молодого підпільника із с. Острів – Кошельовського Зеновія. Під час ревізії, сержант большевик виліз по драбині на стрих, Кошельовський пострілом з кріса повалив його неживим на землю. Большевики розскочилися та почали обстрілювати хату. Повстанець відстрілювався, доки стало набоїв. Вкінці, побачивши безвихідне положення, прив’язав до крокви шнурок і повісився. Большевики стріляли ще якийсь час, опісля післали одного цивільного чоловіка, щоб подивився чи повстанець ще живе. Під загрозою розстрілу цей чоловік поліз на стрих… [більшовики] зняли тіло Героя та поломили руки і ноги, мовляв, “бандит”, вбив нашого хорошого чоловіка”.

На цьому діяльність Острівського СКВ припинилася, однак члени збройного підпілля та патріоти у селі й надалі продовжували вести боротьбу за незалежну Українську державу. Кому відома інформація про діяльність цього самооборонного кущового відділу чи подробиці з життя, а також фото і документи згаданих осіб, просимо писати на електронну адресу Siromanec88@ukr.net.

P.S. Інтернет-портал новин Тернополя "Погляд" републікував замітку про історію самооборонного кущового відділу в с. Острів. Надіємось, що поширення сприятиме дослідженню історії села! Розміщено ось тут.

Підготовка молодшого командного складу УПА у ВО 3 “Лисоня”

Розгортання відділів повстанської армії на Тернопільщині на зламі 1943-1944 рр. загострило питання підготовки старшинських і підстаршинських кадрів, а тому військовий штаб ВО 3 “Лисоня” у перші місяці 1944 р. зайнявся підготовкою організації школи підстаршин. Військові вишколи організовані і проведені військовими (організаційно-мобілізаційними) референтурами ОУН різних територіальних одиниць давали загальне елементарне військове знання, а для підготовки фахових командирів середньої ланки цих вмінь та навичок було замало. Брак кваліфікованих командирів помічався на командних посадах у чотах та роях. Щоб запобігти такій ситуації у воєнній окрузі військовий штаб створив підстаршинську школу.

Заняття у підстаршинській школі ВО 3 "Лисоня". 1944 р.

Волянюк С. Підготовка молодшого командного складу УПА у ВО 3 “Лисоня” / Сергій Волянюк // Регіональна політика: законодавче регулювання та практична реалізація: матеріали Першої Міжнар. наук.-прак. конф., (Київ, 24-25 листопада 2015 р.) / Мін-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т будівн. і архіт-ри та ін. – Київ-Тернопіль: Астон, 2015. – С. 364–371.

Стаття: Підготовка молодшого командного складу УПА у ВО 3 “Лисоня” 

Вояки про яких забули у Тернополі

„Сонце гріє, вітер віє, в небо б’ють гармати
– тільки той не раб, хто вміє у бою вмирати.
Мають крилами свободи стяги жовто-сині…
Слава нашому народу, слава Україні”
                                                          О. Веретниченко - автор похідної пісні Українських
                                                          добровольчих формувань при збройних силах Німеччини.

Стаття з грудня 2009 р.: Вояки про яких забули у Тернополі

Карпатський рейд куреня “Бондаренка” у 1944 р.

У липні 1944 р. сотні УПА "Буйні", "Холодноярці" і "Рубачі" під командуванням курінного Володимира Якубовського ("Бондаренка") були відправленні військовим штабом ВО 3 "Лисоня" в околиці гирла річки Свіча (правої притоки Дністра), де упродовж кількох тижнів діяли як "осадні" відділи проти німецьких військ, національних відділів при німецькій армії (калмики, туркмени, росіяни та ін.), підпільних польських збройних формувань та радянських військ.

Волянюк С. Карпатський рейд куреня “Бондаренка” у 1944 р. / Сергій Волянюк // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. Зуляка. – Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2014. – Вип. 2. – Ч. 1. – С. 102–106.

The publication throws the light upon the activities of the UPA battalion under the command of Vladimir Jakubowski during a raid in the Carpathians in July-August 1944. There are also facts of military operations during the campaign and the analysis of the main objectives that were set before the rebel unit which are based on wide sources.

Стаття: Карпатський рейд куреня “Бондаренка” у 1944 р.

Формування сотні УПА “Буйні”

Редакція журналу "Мандрівець" виставила у вільний доступ статтю про створення сотні УПА “Буйні” (1943-1944 рр.) у якій розкрито процес формування групи Української Народної Самооборони у Тернопільській окрузі ОУН на основі якої у 1944 р. створилася сотня Української Повстанської Армії.

Волянюк С. Формування сотні УПА “Буйні” (1943-1944 рр.) / Сергій Волянюк // “Мандрівець”. – Тернопіль, 2014. – № 5 (113). – Вересень-жовтень. – С. 29–33.

The article is devoted to the process of formation of the UPA company “Buini” and its cadre in the territory of Ternopil military okruha “Lysonia” during 1943-1944 years.

Стаття: Формування сотні УПА "Буйні" (1943-1944 рр.)

У 2012 році закінчилася дворічна робота над упорядкуванням збірки документів присвяченої Третій Тернопільсько-Подільській воєнній окрузі УПА. До 70-річчя постання Української Повстанської Армії її опубліковано Видавництвом “Літопис УПА” окремим томом – “Воєнна округа УПА “Лисоня”: документи і матеріали, 1943-1952”.

Структура збірника включає археографічний вступ, власне документи та матеріали та додатки. Документи і матеріали, що публікуються, складаються з таких тематичних розділів: 1) Короткий нарис діяльності ВО “Лисоня”; 2) накази та інструкції командування; 3) звітно-інформаційні документи командування; 4) окремі підрозділи; 5) організаційно-мобілізаційна (військова) референтура ОУН; 6) документи до діяльності ВО “Лисоня”. Документи та матеріали у тематичних розділах згруповані у підрозділи за характером, приналежністю або локалізацією.

Вступ

Introduction

Нарис про ВО УПА “Лисоня”

Розділ І. Накази та інструкції командування

Командир і військовий штаб

Політвиховний відділ

Розділ ІІ. Звітно-інформаційні документи командування

Командир і військовий штаб

Політвиховний відділ

Розділ ІІІ. Окремі підрозділи

Курінь “Бистрого”

Сотня “Буйні”

Сотня “Бурлаки”

Сотня “Гайдамаки”

Сотня “Кубанці”

Сотня “Лісовики”

Сотня “Орли”

Курінь “Остапа”

Підстаршинська школа

Сотня “Полтавці”

Сотня “Риболовці”

Курінь “Романа”

Сотня “Рубачі”

Сотня “Сірі Вовки”

Сотня “Чорноморці”

Сотня “Холодноярці”

Розділ ІV. Організаційно-мобілізаційна (військова) референтура

Тернопільська область

Чортківська округа

Бережанська округа

Розділ V. Документи до діяльності ВО “Лисоня”

Розпорядчі документи ОУН

Листування

Звітно-інформаційні документи ОУН

Відозви

Служба безпеки

Документи про полеглих

Додатки

Перелік скорочень

Схеми поділу УПА та ОУН

Керівництво УПА та ОУН

Фото

Індекс

Перелік документів

Перелік ілюстрацій

Фото: Презентація тому “Воєнна округа УПА “Лисоня”: документи і матеріали, 1943-1952”  у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. 5 лютого 2013 р.

Сергій Волянюк та к.і.н. Микола Посівнич

За "Лицарською стрічкою" майбутнє!

Яка різниця між Георгіївською, Гвардійською та Лицарською стрічками?

Упродовж останніх місяців питання пов’язані зі стрічками, які носять представники деяких політичних груп, дуже поширені в інтернеті. Вважаємо, що з цим слід розібратися!

Георгіївська стрічка після Жовтневого перевороту 1917 р. в Росії та впродовж війни 1917-1920 рр. продовжувала використовувалася в середовищі військових Білого руху, як символ неподільної Росії та російської військової слави. Зокрема, була пристуня на нагородах Добровольчої армії - знаках “За Крижаний похід” і “За великий Сибірський похід”. Після поразки Білого руху й встановлення в Росії більшовицького режиму використовувалася російськими націоналістичними і фашистськими організаціями 1920-1930-х р. в еміграції.
Під час німецько-радянської війни 1941-1945 рр. вживалася російськими парамілітарними і військовими організаціями, що підтримували Нацистську Німеччину в боротьбі проти Радянського союзу. Зокрема, була присутня серед нагрод вояків РОА, Комітету визволення народів Росії та Козачого Стану.
Також певний час Георгіївська стрічка не використовувалася в системі нагород СРСР, оскільки вважалася ворожим символом колишньої імперії. Проте з 1943 р. з метою підняття російського патріотизму в ході німецько-радянської війни, була інкорпорована до радянського Ордену Слави як “Гвардійська стрічка”. А вже у 1945 р. була вжита на радянській медалі “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”.
Як бачимо, прямого стосунку до нашої історії дана стрічка переважно не має.
Проте, не варто забувати, що в українській нагородній системі є свої стрічки, які є символом боротьби народу проти окупантів. Так у 1920 р. в кольорах однієї з найвищих українських державних відзнак: ордену Залізного Хреста за Зимовий похід і бої було вжито стрічку жовтої матерії з трьома синіми смужками.

Також, три блакитні смужки на жовтому тлі, можливо прообраз “лицарської стрічки”, був використаний Нілом Хасевичем для медалі українського збройного підпілля “За боротьбу в особливо важких умовинах”. Згодом, саме такий проект був затверджений УГВР та ГВШ УПА для для цієї нагороди.

Під час революційних подій в країні, представники владної системи не придумали нічого нового, як задіяти та заново поширити у масах старі символи - Георгіївську і Гвардійську стрічки. Втім, як бачимо насправді, ці стрічки є ворожими для Української держави, оскільки в СРСР гвардійська "лєнта" була елементом у нагородній системі Червоної армії, яка мала символізувати єдність традицій військової слави Російської Імператорської Армії. Для білоемігрантів Георгіївські хрести та стрічки були символом самодержавства і сили колишньої Імперії, а у Другій світовій війні їх носили та ними нагороджувалися солдати із російських і козачих частин, які воювали в лавах Вермахту.

Важаємо, що для української народу Лицарська стрічка стане символом майбутнього примирення, вшануванням пам'яті усіх борців за незалежність… Але як це буде, згодом побачимо.
(На основі Яка різниця між Георгіївською, Гвардійською та Лицарською стрічками?// МНПТ "Обереги")

"Повстанці Тернопільщини" - листопадова сторінка фотосвітлин із календаря "Літопис УПА" (2015 р.)

P.S. Для зручності перегляду відкрийте фотовідбиток сторінки "в оригіналі".

Таємниця повстанської могили у с. Острів, Тернопільського р-ну

Моя честь, Україна! берегти її гордість!

В журавлиному клині шикуються строї,

Найсвятіша відзнака нехай буде орден -

Білий хрест на землі, що проріс після бою!

О. Смик

Ото повертався з освячення гробів на нашому цвинтарі і зайшов на могилу повстанців. На могилі напис: "Воїни УПА Качуровський Михайло П. 1911-1945; Сушко Григорій Т. 1922-1945. Вічна пам'ять"... І як завжди в голові ціла купа питань.. Хто ці бійці, вже давно забутої війни за нашу незалежність? Як їх тіла ховали у нас в селі? Чи збереглися у родичів їхні фотографії? Життєписні дані? І тому подібне...

Що відомо зараз про цих героїв? Деякі дані про них були вміщені у підпільних виданнях: Книзі «Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р.» та брошурі «Хроніка сотні Буйних» та інших…

Сушко Григорій Теодорович – псевдо «Стріла», точна дата народження не відома… Відомо, що народився у с. Острів, закінчив у селі школу та працював на господарстві при батьках. Брав активну участь в культурно-освітньому житті села. З початком війни між ІІІ Рейхом та Радянським Союзом у червні 1941 р. став членом Організації Українських Націоналістів (ОУН). З німецькою окупацією у тому ж році спільно з іншими членами, прихильниками та симпатиками ОУН організовували Українську міліцію у селі. Національне піднесення тривало не довго... Міліцію і усі українські починання осінню 1941 р. розігнали, а активних членів ОУН переслідували, арештовували та розстрілювали...

Сушко Григорій - "Стріла"

З новою радянською окупацією, що настала у 1944 р., Григорій перейшов у повне підпілля з метою вести боротьбу з новим окупантом за Українську Самостійну Соборну Державу. Наразі не виявлено даних, яку посаду він обняв з переходом у підпілля, проте, можна припустити, що був стрільцем у боївці обласного провідника Служби Безпеки ОУН Ґоянюка Василя - “Максима” чи самооборонному кущовому відділі (СКВ).

У березні 1945 р., оточений «винищувальним батальйоном» військ НКВС у хаті с. Великі Гаї - загинув у бою... прошитий ворожою кулею... Загинув разом з ним Марків Ярослав – «Сашко» (зі Скалатщини). Тоді ж потрапив у полон Сеник Іван із с. Великі Гаї. Звіт підпілля ОУН свідчить: «20.03.[1945 р.] до села Гаї [В]еликі перед вечером приїхали стребки [народна назва «винищувальних батальйонів»] в кількості 30 чол. Зробили засідку, в якій вдалося їм вбити двох боєвиків, одного ранили, одного зловили живим».

Качуровський Михайло Іванович – псевдо «Пугач», точна дата народження невідома… Народився у нашому селі. Селянин, тобто той, хто працював на землі. Довголітній громадський і культурно-освітній діяч у селі. Ймовірно, мав музичну освіту – грав на гармонії. Відомо, що з довоєнних часів став членом ОУН. У 1941 р. спільно з іншими патріотами організовував Українську міліцію у селі... Коли у Тернопільщині в 1943 р. ОУН розпочала формування бойових підрозділів Української Народної Самооборони (УНС), що згодом були перейменовані в Українську Повстанську Армію (УПА), Михайло у листопаді того ж року відійшов до створюваної Тернопільської сотні «Буйні» (за тодішнім говорінням – «Буйних»).

Запис із книги "Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р."

Ймовірно, на початку 1944 р. закінчив підстаршинську школу воєнної округи УПА «Лисоня», де отримав функційне призначення – ройовий, згодом очолив повстанський рій (еквівалент відділення у сучасній армії України) у другій чоті сотні «Буйні». Історію сотні переповідати не буду, лише зупинюсь на постаті ройового «Пугача». У «Буйних» Качуровський Михайло вславився як знаменитий гармоніст та гуморист, завжди, попри бої з окупантами, брав активну участь у самодіяльних театральних сценках та різного роду виступах. Ймовірно, також долучився до створення Маршу сотні «Буйних», придумавши до нього мелодію. У хроніці сотні часто згадується псевдо «Пугач», одну згадку на мою думку варто подати: «[весна-літо 1944 р.]… як ліс добре розвинувся і показались перші суниці, ройовий Пугач часто виходив на зруб лісу, приграваючи на гармонії, а за ним тягнулась горма повстанців. Розсіявшись розстрільною по лісі, повстанці заглядали по під корчі та збирали червоні суниці. Гарно було тоді і весело.

Раз в таборі, коли д[ру]г Пугач вигравав на гармонії різні мельодії вальсів і підскочних, приступає до нього курінний Остап [Омелян Польовий – командир ВО 3 «Лисоня», командир куреня та загону УПА у 1944 р.] і каже: “О, той чоловік то все веселий. Як там ваша жінка, друже Пугач? – Не знаю за котру питаєте, бо я одну лишив вдома – відповідає Пугач. Курінний розсміявся і пішов дальше в напрямі алярмової площі, де стояла готова до відправи варта.». Близько 25 червня 1944 р. дві чоти «Буйних» разом з двома чотами «Рубачів» зробили засідку на дорозі, що веде з с. Ферлеїва (тепер с. Липівка) на м. Рогатин, кудою проїжджали німецькі війська (близько 100 німців, 5 мотоциклістів–автоматників і одна танкетка (ймовірно легкий броньований автомобіль?). У цьому бою був тяжко поранений стрілець з сотні „Рубачів”, а з „Буйних” - ройовий „Пугач”.

У наказі військового штабу ВО "Лисоня" засвідчено, що "ройовий "Пугач" за бойові заслуги і чини" відзначений 6 степенем нагород УПА - Вирізненням у наказі КВШ УПА-Захід від 1.01.1945 р. (похвалою, про яку повідомлять в наказах по усіх частинах УПА-Захід). Із розформування сотні у жовтні 1944 р. Качуровського Михайла, ймовірно, відправляють у СКВ с. Петриків, де до речі служило багато хлопців з нашого села (Манишівський Михайло Павлович, Лушпінський Броніслав Григорович - "Нетяга" (ймовірно, також був у сотні "Буйні"?) та ін..). У складі цього ж СКВ друг «Пугач» прийняв останній бій. 3 травня 1945 р. на полях біля с. Петриків у бою був важко поранений - дострілився… У цьому ж бою загинув Лушпінський Броніслав – «Нетяга».

Вічна пам'ять! Вічна слава! Вічна шана воякам УПА, членам ОУН та всім підпільникам, що в ті часи боролися за Українську Самостійну Соборну Державу!

Кому відомі якісь подробиці з життя цих осіб чи й інших, події у цей час у селі, фото, документи – діліться! В майбутньому це все пригодиться для історії нашого села.

P.S. Новинний портал Тернополя "Погляд" републікував замітку про повстанську могилу в с. Острів. Надіємось, що поширення сприятиме подальшому дослідженню історії села!
Розміщено ось тут.


(Ця замітка вперше опублікована 22 квітня 2014 р. на сторінці групи -==\\\Республіка с.Острів///==-, а згодом републікована у групі Український Визвольний Рух - ОУН та УПА)