Події літа 1941 р. у селі Острів

Акт відновлення Української держави (у подальшому – Акт), який 30 червня 1941 р. з волі українського народу проголосила Організація Українських Націоналістів (ОУН), задекларував створення держави, її уряду, війська та адміністративних органів правління на місцях. Вже у перших числах липня Акт було зачитано у всіх Західноукраїнських містах та селах, де розпочато формування українських органів влади. Не винятком було й с. Острів, його околиці та найближчі міста – Микулинці (за адміністративним поділом УРСР 1939–1941 рр. наш райцентр) і Тернопіль. До проголошення Акту, як і в більшості місцевостей Галичини, відбулися виступи організованих підпіллям ОУН збройних загонів, які перебирали владу на місцях, а подекуди й вели бої з радянськими військами, щоб звільнити населені пункти.

Акт відновлення Української Держави від 30 червня 1941 р.

Для організації повстання проти Радянського Союзу ОУН сформувала військовий штаб, який видавав відповідні розпорядження та інструкції про початок збройних виступів. У Тернопільському повіті 24 червня 1941 р., через два дні після початку німецько-радянської війни, провідник надрайону (Микулинецький і Козлівський райони) ОУН Іван Комар (“Шепель”) віддав наказ про створення з організаційного членства трьох відділів чисельністю по 50 вояків, які очолили районні провідники ОУН. Відділ ч. 1 очолив “Соловій”, відділ ч. 2 – “Сурмій”, а відділ ч. 3 – “Колюмб”. Таким чином, на наших теренах вони розпочали активну фазу повстання проти радянської влади.

Іван Комар (“Шепель”)

Командир “Шепель” у записках про ці події подавав: “Зараз 25.VІ відділ ч. 1, що поміщувався на полі с. Великий Ходачків, збив сов[ітський] аероплан поштовий та вечером обстріляв відділ доглядачів Лучанського аеродрому. 26.VІ відділ ч. 1 обстріляв зенітну артилерію і заподіяв важку шкоду артилерії в Буцнівськім лісі. 27.VІ вночі сполучені відділи ч. 1 та ч. 2 напали на станцію в Яструбові. 30.VІ відділ ч. 2 збив почтовика, відділ ч. 1 залапав авто з 3-ма [працівниками НКВС]…

[Тоді ж] дістали ми приказ здобути місто Микулинці.

[Відділ] ч. 1 мав опанувати гостинець Тернопіль–Микулинці, ч. 3 – гостинець Микулинці–Теребовля, відділ ч. 2 мав опанувати місто. Година 11, відділ ч. 1. опанував свій терен, однак за ½ години надійшла знову хмара війська по 15-хливиннім затяжнім бої ми кресали здорово з ліса та з поза Чорторийських хат, але мусіли відступити, полишивши 3 вбитих та одного раненого. Відділ ч. 2, йдучи на Микулинці під Серединками зустрівсь з большевиками, привітав їх градом куль та одначе мусіли відступити, полишивши вбитого, а провідника ранено в ліве рамено, куля перейшла через легені й було не до життя…

Наші відділи роззброювали поодинокі групи більшовиків.

З приказу вищого проводу нашій групі Шепеля 1 і 2 група вирушила на Тернопіль. 3 група мала опанувати Микулинці, на Тернопіль ми йшли двома шляхами: 1 гр[упа] на Острів і на Петриків. Одначе, в Острівсько-Мишковицькій границі розбили ми 20 большевиків, з котрих 5 втікли до ближнього ліску, в ліску цім ще була їх більша кількість. Вони привітали нас градом куль, отже, було не можливо перейти.

Провід сей час висилає гінця до другого відділу з приказом, щоби друга група напала на цей лісок з другої сторони. 5:30 година 2 група була вже на місці. Зацокотіли наші скоростріли, до 6 години було уже по всім, цілий лісок покрився більшовицьким трупом, а решта повтікали. 7 година ми вирушили до Острова і в Острові заночували. На Тернопіль вже не йшли, бо Тернопіль вже захопили німці”.

У Тернополі 2 липня була сформована сотня Української Народної Міліції під керівництвом члена ОУН Андрія Голейка. Вона спільно із громадськістю міста цього ж дня зустрічала передні частини німецької армії, а 7 липня – сотню “Українського Легіону” (Група “Північ” Дружин Українських Націоналістів (ДУН), що в німецькій армії ідентифікувалася під назвою “Спеціальний відділ “Нахтігаль”) під командуванням Романа Шухевича.

Упродовж 3 та 4 липня повстанці спільно з німецькими вояками вели бої на підступах до Микулинців. Доктор Лещинський 20 липня записав інтерв’ю із учасником цих боїв та написав статтю у газеті “Теребовлянські вісті” під назвою “В боротьбі під Микулинцями”, у якій писав: “українці не вижидали готового, а самі ставали до праці над визволенням батьківщини з під ворожого ярма”. У Микулинцях Петро Гармаш створив міліцію, яка одразу ж приступила до виявлення та роззброєння груп відступаючих червоноармійців.

Сторінка газети “Теребовлянські вісті”. Липень 1941 р.

Влітку 1941 р. члени ОУН серед населення поширювали наказ і відозву крайового провідника ОУН та коменданта Української Національної Революційної Армі Івана Климіва (“Євген Легенда”). В них йшлося про створення української армії і міліції, кадровий склад яких формувався на основі повстанських загонів ОУН. У цей час німецька армія – Вермахт, визначалися як союзні війська, які прийшли в Україну, щоб прогнати “наїздника”: “Поки німці будуть бити Москву, ми маємо створити міцну українську армію”. Однак німці 4 липня поставили голові Українського державного правління Ярославові Стецьку ультиматум про відкликання Акта та розпуск уряду, при цьому погрожуючи репресіями членам правління, а наступного дня було заарештовано Провідника ОУН Степана Бандеру. 7 липня на засіданні Проводу ОУН прийнято рішення відкинути ультиматум німців, а Я. Стецько відхилив пропозицію перейти у підпілля.

У Тернополі у цей час ОУН формувала обласну управу, яку очолив Воєвода області Василь Охримович.  27 липня зібрали всенародні збори міста та околиць, на яких прийняли резолюцію на підтримку Акта про відновлення Української Держави.

Михайло Антків

У нашому селі, як і в інших у околиці, також були проведені величаві збори на честь проголошення Акта. Організацією цього заходу зайнялися місцеві члени ОУН. У прибраній залі “Народного Дому” (зараз приміщення сільського клубу) текст Акта, наказ і відозву “Євгена Легенди” перед односельчанами зачитував громадський і культурно-освітній діяч села Михайло Антків.

Антків Михайло (1886–1966). Закінчив початкову школу у селі, навчався у Тернопільській гімназії, член УНДО (до 1935?), за таємним доносом затримувався польською поліцією у справі комуністичної агітації у повіті (29.08-09.1926), солтис села Острів (1935), муж довір’я тернопільських соціалістів-радикалів (Українська Соціалістично-Радикальна Партія; 1935), бухгалтер у колгоспі ім. Івана Франка (з 1950).

На урочистостях, ймовірно, також була присутня група повстанців ОУН надрайонного провідника “Шепеля”. Житель села, колишній Державний секретар праці і суспільної опіки Західноукраїнської Народної Республіки Антін Чернецький згадував: “Люди розходилися зі зборів прибиті, сумні. Коли я їх спитав, чому так чорно дивляться на справу, мені відповіли: ми знаємо, хто був Грушевський, Петлюра, Василько, Кость Левицький, Петрушевич, Вітовський, знаємо д-ра Барана, знаємо вас, але хто з нас знає Легенду, Бандеру? Незнаним людям не віримо і нічого не дамо. Так говорили й думали поважні селяни, давні члени політичних партій радикалів і УНДО. Але молодь з ОУН думала і робила інакше, ніж їхні батьки. Вона тепер взяла верх”.

Припускаємо, що через декілька днів з ініціативи членів ОУН у селі було створено станицю Української Народної Міліції. Попри інструкції ОУН, потреба у забезпеченні правопорядку була надзвичайно велика, оскільки бандитизм на тлі загального краху радянської армії був поширеним явищем. Також у Острові сталося кілька вбивств.

Відомо, що у травні 1941 р. надрайонний провідник ОУН Іван Комар (“Шепель”) видав наказ про початок т.з. “смертної акції”, в ході якої підпільники ліквідовували сексотів, агентів та партійних активістів, які активно відзначилися у 1939–1941 рр. Так, ще 24 травня двоє бойовиків ОУН у с. Острів задушили донощика, через якого заарештовано двох односельчан (ймовірно, йдеться про Омеляна Ячмінського і Михайла Деркача, яких заарештували і засудили 12 червня 1941 р. на смертну кару. Їм закидали те, що вони нібито були агентами польської поліції. Вирок виконано 22 червня). У червні-липні 1941 р. у селі вбито Андрія Солодкого, який був бійцем охорони (міліціонером?) у селі під час радянської окупації, Стефанію Сойку, дружину Михайла Сойки – секретаря сільради, комуніста Михайла Середу. Також невідомо ким у селі у цей час було вбито м’ясара Заворського, єврея Пельца, який у період польської окупації був власником млина, та замордовано дружину і сестру крамаря єврея Майорка. Слід зазначити, що А. Чернецький у спогадах подає, що їх вбили бойовики ОУН, а його і ряд односельчан, які працювали у органах радянської влади переслідували.

Станицю Української Народної Міліції у селі очолив Йосиф Лушпінський, ймовірно, член ОУН. На цей час відомо, що міліціонерами у 1941 р. були Михайло Качуровський, Григорій Сушко, Богдан Кріса, Богдан Трут, Броніслав Лушпінський. Схожі формування міліції створювалися і в інших сусідніх селах.

Запис із книги “Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р.”

Всі станиці Народної Міліції іменувалися “Січами”, які підпорядковувалися обласному коменданту Осипу Павлишину, який в Тернополі формував обласну команду міліції. У цю ж команду входив Острівчанин Володимир Ячмінський, який обіймав посаду заступника коменданта міліції.

Ячмінський Володимир (1900?–1945?). Член ОУН, ймовірно, з 1930-х рр. Затриманий органами НКВС, втік з під конвою та, мабуть, перейшов у підпілля (05.1941). Член обласного проводу ОУН Тернопільщини, заступник обласного коменданта Народної Міліції (07-09.1941), заступник Тернопільського окружного коменданта поліції, Тернопільський повітовий комендант поліції, коротко виконував обов’язки Тернопільського окружного коменданта поліції (1941-1944), евакуювався із поліцією у Словаччину, де, ймовірно, загинув.

Влітку 1941 р. він також був членом Тернопільського обласного проводу ОУН та, мабуть, брав безпосередню участь в розбудові станиць народної міліції у Тернопільському повіті.  

Детальної інформації про діяльність “Січі” у селі поки що не вдалося віднайти, оскільки термін її існування був досить короткий. Нацистський окупаційний режим з 15 вересня 1941 р. перейшов до масових арештів членів ОУН на усіх зайнятих територіях. Відповідно, урядуючий провідник ОУН Микола Лебедь видав розпорядження про початок протинімецької боротьби. У цей же час німецька адміністрація видала наказ про роззброєння у Тернопільській окрузі всіх відділів народної міліції, а її членів закликали вступати у ряди Української Допоміжної Поліції. Слід зазначити, що ОУН у лави нової структури правопорядку також направляла свої кадри, які згодом розбудовували мережу підпілля серед поліцейських. Приміром, про В. Ячмінського колишні поліцаї у спогадах відгукувалися як про бандерівця, який “робить те, що потрібно” для підпілля.

Подальша доля членів сільської міліції, на жаль, достеменно невідома. Зі скупих свідчень відомо, що коменданта Острівської станиці Народної Міліції Йосифа Лушпінського восени 1944 р. було заарештовано Микулинецьким районним відділом НКВС, проте з тюрми він втік та переховувався у підпіллі. Вбитий “стрибками”, мабуть, у 1946 р. Про подальшу діяльність у підпіллі М. Качуровського, Г. Сушка і Б. Лушпінського ми згадували у попередніх публікація. Богдана Крісу і Богдана Трута німецька окупаційна влада мобілізувала до напіввоєнізованого формування “баудінсту” (нім. Baudienst – будівельна служба, в тогочасній українській термінології – Служба Праці) для виконання різних примусових робіт. Згодом вони відступили з німецькою армією. За не перевіреними даними, Б. Трут вступив на службу в 14 дивізію СС “Галичина”, а у 1945 р. повернувся додому, де був затриманий органами НКВС та згодом звільнений від ув’язнення.

Кому відомі подробиці про життя та діяльність згаданих у тексті осіб, їхні фото та документи чи згадані події у селі, просимо писати на електронну адресу Siromanec88@ukr.net.

Інтернет-портал новин Тернополя “Погляд” републікував цю замітку. Надіємось, що поширення сприятиме дослідженню історії села! Розміщено ось тут.