До історії самооборонного кущового відділу в с. Острів (1944-1947 рр.)

"Колір крові не забувається..."
                                 Мігель Серрано

З часу активної боротьби українських повстанців вже минуло кілька десятиліть, однак правда й надалі ховається у глибинах історії, у фондах архівосховищ та й просто у людській пам’яті… Не зважаючи на здобуту незалежність, говорити про ті події старшому поколінню й досі важко, а молодь має зовсім інші інтереси та пріорітети. Не винятком є історія визвольного руху у нашому селі, зокрема діяльність членів Організації Українських Націоналістів (ОУН), бійців Української Повстанської Армії (УПА) чи просто патріотів, які незважаючи на обставини різних окупацій, наближали день проголошення відновлення Української Незалежності. Скупі свідчення, що збереглися й надалі не зведенні у книжки чи нариси про Острів…

Хотілося б, щоб усе було інакше, по іншому, однак… Для того, щоб заповнити незначну прогалину в історії села поведемо мову про формування Острівського самооборонного кущового відділу (СКВ), який організували, відповідно до розпоряджень ОУН, за підтримки місцевого населення симпатики, прихильники та члени організації. Форма організації СКВ дозволяла за мінімальної кількості кадрів добитися максимальної їхньої рухливості та якості у діяльності.

У 1944 р. масова повстанська боротьба досягла свого піку – підпілля ОУН охопило всі етнографічні терени, де проживало українське населення, відділи УПА діяли на території всього правобережжя України, а керівництво повстанського руху створило підпільний уряд воюючої України – Українську Головну Визвольну Раду (УГВР). Найактивніший період діяльності підпілля ОУН і відділів УПА тривав і на Тернопільщині. Однак, у цей же час радянська окупаційна влада, змінивши німецький режим, також активно закріплювалась у регіонах Західної України. Наприклад, у вересні 1944 р. у Микулинцях (тодішній наш райцентр) створено “истребительний батальйон”, до якого мобілізували молодих хлопців із сіл району, з тієї ж осені масово проводилися арешти прихильників незалежної України, по селах та лісах облави на українських повстанців, ревізії по господарствах та вивози у Сибір не лояльного населення…

Витяг про облаву у с. Острів з доповідної записки Тернопільського обласного відділу НКВС до НКВС УРСР за жовтень 1944 р.

Восени 1944 р. було організовано Острівський СКВ. Командиром сільського куща – боївки, було призначено бійця УПА із розформованої Тернопільської сотні “Буйні” Михайла Качуровського (“Пугач”), а основу СКВ склали острів’яни Григорій Сушко (“Стріла”), Зиновій Дацко (“?”), Михайло Манишівський (“?”) та ймовірно, Леонід Лотоцький (“Оріх”). У січні 1945 р. до СКВ долучився Василь Дацко (“Левко”), який з листопада 1944 р. переховувався у ближніх селах не маючи зв’язку із підпіллям, а згодом Віктор Кондрат (“Вихор”, який з літа 1945 р. також користувався псевдом “Стріла”). Відділ повстанців квартирував у селі і на довколишніх полях, часто діючи разом із іншими сільськими СКВ. Приміром, на полях між Островом і Кип’ячкою стрільці куща проводили спостереження за дорогою та селами, у травні 1945 р. Петриківський і частина Острівського СКВ під час більшовицької облави прийняли бій, у якому загинув к-р СКВ Михайло Качуровський (“Пугач”). Згодом, 25 травня цього ж року М. Манишівський був заарештований, а у липні 1945 р. у своєму домі Зиновій Дацко прийняв останній бій з більшовиками, давши змогу відійти з будинку братові “Левку”. Як наслідок, із всіх стрільців СКВ, залишилось лише двоє – “Вихор” і “Левко”.

Ймовірно, з розпорядження районного проводу ОУН, відновити боївку було доручено Віктору Кондрату (“Вихор”), який ще перед весною 1945 р. працював легально у Тернополі, а під час відрядження у Копичинеччину на заготівлю дров, він покинув робочу групу в поїзді та перейшов у підпілля. Від тепер його вважали старшим серед підпільників у селі. Командир “Вихор” з В. Дацком (“Левко”), залучили до СКВ Геронька (Зиновія) Кошильовського (“Береза”, “Шпак”) і Романа Возняка (або Возьного) (“Клин”, “Чайка”, “Шандар”), які у березні 1945 р. залишили легальну роботу в Тернополі та перейшли у підпілля, та відновили самооборонний відділ села. Ймовірно, у цей час разом із СКВ квартирував Григорій Бородай, який був арештований, однак втік з тюрми в Микулинцях та переховувався у селі. На початку жовтня 1945 р. за розпорядженням к-ра “Вихора” до СКВ було прийнято Теодозія Мендюка (“Дуб”), який легально працював на цукровому заводі, однак вже 7 жовтня його було заарештовано у рідній оселі. У травні 1946 р. до куща приєднався Зиновій Гаврилюк (“Скорий”).

Від створення восени 1944 р. сільського самооборонного куща, його стрільці переховувалися у своїх родинних домівках в Острові. Приміром, у стодолі сім’ї Кондрат була криївка, де переховувався к-р СКВ “Вихор”. Коли у 1945 р. представники радянської влади організовували виселення його родини та проводили обшук у домі, було викрито криївку, з якої під обстрілами більшовиків вирвався В. Кондрат. У 1945 р. фактичним місцем дислокації бойовиків у селі вважалося господарство Михайла Вовка – дім, горище із соломою, стодола. На це ж господарство родичі повстанців – Текля і Онуфрій Возьні, Василь Кошельовський, Марія (Мирослава) Кошельовська та інші, приносили харчі. Інколи, всі стрільці переховувалися у стодолі Романа Возьного або ж у криївці на городах Наталії Кріси. Зимували повстанці і у криївці на полі за лісом, що в напрямку с. Мишковичі. Склад з озброєнням СКВ повстанці розташували у криївці на місці спаленої хати де загинув Зиновій Дацко. У січні-лютому 1946 р. зимували також у родичів та перевірених господарів. Так приміром, Зеновій Кошильовський деякий час перебував у господарствах Машталяра Михайла і Захара, які йому і іншим повстанцям доставляли продукти. У 1946 р. стрільцями куща була викопана криївка у дворі Вільгельма Качковського, землю з якої висипали у річку, а дошки були придбані у господаря Івана Тарнавського. У 1946-1947 р. повстанці квартирували також у домі Марії Круглій (Марії Кучмій). Частина повстанців влітку переховувалися у бетонному тунелі біля кам’яної труби Острівського цегельного заводу, а також у підземному тунелі, що був під шосейною дорогою, який вів із польської каплиці – костелу. Також влітку повстанці квартирували і на хуторах Ставки, що на полях біля Острова у сторону Застав’я, які відносилися до с. Острів. Слід зауважити, що із 1945 р. стрільці куща квартирували по 2-3 особи у різних частинах села, що дозволяло більш ширше і якісніше діяти на просторах села.

Продукти харчування для куща в Острові збирали Анна Ярмуш, Марія Манишівська, Анна Манишівська-Возняк, Стах Манишівський, Юзефа Кухаренко, Анна Кухаренко, Кушпінські, Анна Якубішин, Марія Семеха, Анна Дзюбановська. Михайло Дзюбановський у 1946 р. передав на потреби СКВ 2 центнера білої пшеничної муки.

Записка командира Острівського СКВ Віктора Кондрата (“Вихора”) у господарських справах. 1946 р.

Зв’язковим к-ра “Вихора” був його рідний брат Томко Кондрат, який виконував окремі доручення щодо зв’язку чи заготівлі продуктів. Він же підтримував зв’язок із підпіллям с. Петрики. Із червня 1945 р. зв’язковою СКВ по селі стала Марія Кріса, а на с. Гаї Великі доставляла “штафети” – повідомлення, Марія Назвальська (“Маруська”), яка працювала завідувачем у Острівському клубі. Також зв’язок у селі підтримували Бронислава і Орися Кошельовські, Анна Кушнірська і Марія Манишівська. Із арештом 7-8 жовтня 1945 р. “Маруськи” і М. Кріси функції зв’язку виконувала Марія Круглій (інший варіант написання – Кучній або Кучмій?. У селі відома зв’язкова збройного підпілля Марія Кучмій), яка підтримувала зв’язок із підпіллям с. Велика Березовиця. Ймовірно, що у різний час у с. Гаї Великі та В. Березовиці перебував районний провідник ОУН Микулинеччини Петро Брикайло (“Орленко”, “Тирса”) із с. Велика Лука та інші референти цього проводу.

Діяльність самооборонного кущового відділу села можна умовно поділити на кілька основних напрямків:

1. Збирання розвідчих даних та інформування районного проводу ОУН про загальне становище у селі та настрої серед населення – цим займалися переважно близькі родичі повстанців та господарі, у яких квартирували стрільці, і самі повстанці. У свою чергу, к-р СКВ на основі цих даних звітував у районний провід ОУН. У вищих ланках підпілля ОУН готувалися інформативні, ситуаційні та розвідчі звіти про ситуацію на підзвітних територіях. Також підпіллям ОУН друкувалися “Вісті з терену”, які згодом видавалися як журнали про українське підпілля. Приміром, у “Вістках з терену” за січень 1945 р., які готувалися до випуску в Тернопільській окрузі ОУН, йшлося: “4 [січня 1945 р.] у с. Острів забрано гроші у фінагента, які він назбирав з податків. 17 [січня 1945 р.] у с. Острів більшовики з телефонічного пункту та залізнодорожне нквд переводили ревізії. Людей сильно пограбовано”. У “Вістях” за лютий 1947 р. зазначалося: “дня 19.02.1947 р. в с. Острів бандити ограбили Дзюбановського Михайла в якого забрали муку, збіжжя та інші речі. Згадані бандити рекрутуються з т. зв. Довірених ліц рад. влади, тим самим можуть свобідно ніччю ходити по селі.  Дня 16.02.1947 р. в с. Острів після відправи богослуженя православний священик (прізвище невідоме) почав агітувати селян за вступ до колгоспу. Із присутніх хтось відізвався: «як хочете, отче, то пишіться самі до колгоспу, а в церкві не агітуйте!»”. Цікавою видається інформація, яка подана у “Вістях” за жовтень 1947 р., де підпільники інформували про діяльність т. зв. повстанської “лже-боївки” МДБ: “Дня 24 жовтня 1947 р. в с. Острів о/у РО МГБ Панченко, а з ним ще 6 большевиків арештували Гук Емілію. Вечером, їдучи з арештованою попри ліс цього ж села, друга група большевиків (провокаторів), вдаючи повстанців, відбила арештовану і запровадила до криївки. Згадана повірила, що то повстанці, і призналася їм, що має брата і сестру в повстанцях. Провокатори закидали її що вона являється сексоткою, а Емілія, обороняючи себе, давала докази, що не має нічого спільного з большевиками, а противно, належить до людей, які ворожо ставляться до большевиків”.

2. Організація засідок та операцій проти військ МВС. Для прикладу, за звітами підпілля ОУН 19 березня 1945 р. до с. Острів “приїхало 15 стребків і 3 нквд-исти”. Від’їжджаючи із села із арештованим, вони заквартирували на сільському хуторі Ставки за селом. Ввечері, на їхню заставу в’їхало 2 стрільців, які відстрілюючись відступили, а вночі на ту ж саму заставу заїхала фіра з бійцями, внаслідок чого відбулася збройна перестрілка. Вже згаданий нами травневий бій 1945 р. частини СКВ із Петриківською самообороною – як протидія більшовицькій облаві. З радянських документів відомо, що на полях с. Острів у травні 1945 р. було організовано обстріл оперативної групи районного відділу НКВС: “29 мая 1945 г. на дороге около села Остров, Микулинецкого района, неизвестные бандиты из засады обстреляли опергруппу райотделения НКВД. Вследствие обстрела убит инспектор райвоенкомата старший лейтенант БЕЛИК. В завязавшейся перестрелке убит один бандит. Организовано преследование банды”. Ймовірно, що у цьому бою загинув стрілець Острівського СКВ Леонід Лотоцький (“Оріх”).

Запис із книги "Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р."

3. Залучення самооборонного куща до перевірки по лінії Служби Безпеки ОУН (СБ ОУН) підозрюваних у співпраці із ворогом осіб та ліквідація “сексотів” – секретних працівників і агентів НКВС-НКДБ, МВС-МДБ. Для прикладу, підпілля Тернопільської округи звітувало, що за грудень 1944 р. в Тернопільському надрайоні ОУН ліквідовано 21 сексот, зокрема 4 з них із с. Острів. Бойовиками СКВ у селі, після допиту було ліквідовано Теклю Сойку (квітень 1945 р.) і Ольгу Сулепу (червень 1945 р.). У травні 1947 р. референтура СБ ОУН арештувала за зраду і сексотство стрільця Острівського СКВ Зеновія Гаврилюка, який з травня 1945 р. був агентом РВ НКВС-НКДБ під оперативним псевдонімом “Граб”. Його справу вів Тернопільський надрайонний референт СБ ОУН “888” – ймовірно Іван Жмурко.

4. Оборонні бої під час зіткнень при проведенні чекістсько-військових операцій у селі. На жаль, вони зазвичай приводили до арештів підпільників або ж до їх геройської загибелі. Так, під час облав у липні 1945 р. загинув Зеновій Дацко, 6-11 жовтня 1945 р. у селі було заарештовано стрільця СКВ Т. Мендюка (“Дуб”), зв’язкових М. Назвальську і М. Крісу та симпатика М. Вовка, 6-7 лютого 1946 р. арештовано зв’язкового Т. Кондрата і хворого стрільця СКВ В. Дацка (“Левко”), 10 травня 1946 р. к-р “Вихор”, “Чайка” і “Береза” натрапили на засідку стрибків у селі, після перестрілки повстанцям вдалося відійти. Та інші.

 Слід виділити, що у селі бійці самооборони знищували передвиборчі лозунги та розповсюджували пропагандистські листівки проти виборів у рамках акції бойкоту т. зв. Виборів до Верховної ради СРСР (10 лютого 1946 р.) та Верховної ради УРСР (9 лютого 1947 р.), проведеної під керівництвом УГВР. Так, на початку лютого 1947 р., перед виборами, “Вихор” і “Чайка” отримали, ймовірно із районного проводу ОУН, пропагандистські противиборчі листівки, які розкидали по Острову та поклеїли на стінах будинків. У цьому їм допомагав Михайло Вовк.

Упродовж 1946 р. кущ самооборони практично не проявляв якоїсь діяльності, ймовірно через те, що у селі із січня до квітня у зв’язку із виборами розквартирувався гарнізон військ НКВС у складі 3 офіцерів та 35 солдатів внутрішніх військ. Вони ж проводили ревізії у селі та довкола своєї казарми-будинку вирили окопи. У березні спільно із гарнізонами із с. Петрики і Мишковичі провели велику облаву та сформували у селі станицю “истребків”, яка складалася із 14 осіб. Вони організовували засідки на повстанців у селі та на полях. Перед виборами до Верховної Ради УРСР 15 січня 1947 р. у село повернули гарнізон військ райвідділу МВС, що відтепер складався із 11 солдат.

Варто зазначити, що командир Острівського СКВ В. Кондрат був добре знайомий із священиком села о. Глуховецьким і часто з ним мав розмови, а у кінці літа 1946 р. бойовики куща врятували від злодіїв частину церковного майна. Упродовж 1946 р., ймовірно із дозволу пароха, у дашку дзвіниці церкви Архистратига Михаїла у селі обладнали підпільну схованку – криївку, в якій переховувались 4 стрільці з озброєнням, а з серпня 1946 р. Зиновій Гаврилюк і Роман Возьний розконсервували кулемета, якого встановили на дзвіниці про всяк випадок.

Греко-католицький священик В. Глуховецький. Церква Архистратига Михаїла та дзвіниця у с. Острів

Восени 1946 р. Петро Возьний попросив дозволу у Марії Сушко збудувати криївку на її господарстві для к-ра “Вихора” і свого сина Романа Возьного. У ній квартирували повстанці до березня 1947 р. За цей час до повстанців заходили і допомагали харчами Богдан Осовський, Михайло Ярмуш, Теодозій Джула, Дзюбановський (?) та інші. Командир самооборони у січні 1947 р. підтримував контакт із боївкою ОУН, яка прибула у село. У ній перебував наш односельчанин Василь Сушко. Ця боївка, що складалася з 8 стрільців, квартирувала у домі Миколи Сушка. Стрільці “Береза” і “Скорий” зимою 1947 р. перебралися квартирувати у с. Буцнів. Весною 1947 р. к-р “Вихор” планував зібрати кущ на хуторі Григорія Рожука та з’єднатися із боївками районного провідника “Орленка” чи рай.референта СБ ОУН Ярослава Підгайного (“В’юн”).

Діяльність СКВ припинилася із загибеллю її командира Віктора Кондрата. 7 березня 1947 р. у селі, за доносом З. Гаврилюка, наряд 2-ї стрілецької роти 86 стрілецького полку МВС проводив чекістсько-військову операцію у домі Марії Сушко. Внаслідок перестрілки повстанці у безвихідному становищі підірвали себе гранатою. Після бою нач. Микулинецького РВ МДБ ст. лейтенант Сусленко наказав Марії Сушко і Йосипу Кирничному витягнути вбитих із криївки та провести впізнання. Марію Сушко було арештовано, а її син Стах Сушко, який був інформатором кущовиків у селі, перейшов у підпілля, де діяв до 1950 р.

Акт Микулинецького РВ МДБ про збройну сутичку із бійцями СКВ у с. Острів. 13 серпня 1947 р.

Останній стрілець Острівської самооборонної боївки переховувався у с. Буцнів, де героїчно загинув у перестрілці 1948 р. У звіті підпілля ОУН про його останній бій писали: “15 січня 1948 р. ранком у с. Буцнева, около 30 большевиків з нач. РО МГБ Сусленком Заскочили в хаті Ворожбит Емілії молодого підпільника із с. Острів – Кошельовського Зеновія. Під час ревізії, сержант большевик виліз по драбині на стрих, Кошельовський пострілом з кріса повалив його неживим на землю. Большевики розскочилися та почали обстрілювати хату. Повстанець відстрілювався, доки стало набоїв. Вкінці, побачивши безвихідне положення, прив’язав до крокви шнурок і повісився. Большевики стріляли ще якийсь час, опісля післали одного цивільного чоловіка, щоб подивився чи повстанець ще живе. Під загрозою розстрілу цей чоловік поліз на стрих… [більшовики] зняли тіло Героя та поломили руки і ноги, мовляв, “бандит”, вбив нашого хорошого чоловіка”.

На цьому діяльність Острівського СКВ припинилася, однак члени збройного підпілля та патріоти у селі й надалі продовжували вести боротьбу за незалежну Українську державу. Кому відома інформація про діяльність цього самооборонного кущового відділу чи подробиці з життя, а також фото і документи згаданих осіб, просимо писати на електронну адресу Siromanec88@ukr.net.

P.S. Інтернет-портал новин Тернополя "Погляд" републікував замітку про історію самооборонного кущового відділу в с. Острів. Надіємось, що поширення сприятиме дослідженню історії села! Розміщено ось тут.