Мої коментарі та інтерв'ю

Кілька речень для газетки "Подоляни" (2011 р. - № 6. - листопад. - С. 6):

"Літопис УПА" про Тернопільщину

У львівському видавництві «Літопис УПА» готується до видання новий збірник документів про боротьбу УПА на Тернопільщині. Над упорядкуванням матеріалів збірника трудиться молодий тернопільський історик Сергій Волянюк. Скориставшись нагодою, наша редакція попросила Сергія привідкрити завісу майбутньої книги.

- Що це буде за книга? Які документи і матеріали увійдуть до неї?

Це буде збірник документів та матеріалів про військову округу УПА «Лисоня», який повинен висвітлити боротьбу УПА на території Тернопільської обл. та інших частин, де діяли підрозділи УПА ВО «Лисоня». Хронологічні рамки охоплюють 1943-1952 рр. Основне у підборі документів – подати суто боротьбу УПА, тому основні документи це звіти військового штабу ВО, куренів, сотень та чот. Є також документи підпільної сітки ОУН, зокрема військової (організаційно-мобілізаційної) референтури та кілька публікацій про відділи УПА того часу.

- Які нові сторінки в історії УПА на Тернопільщині відкриються читачам?

Кожен новий, невідомий документ для дослідників несе в першу чергу інформацію, в другу - спростування або підтвердження певних припущень, міркувань. Збірник подасть інформацію про невідомі до цього часу підрозділи УПА, рейди та бої, командирів… Зокрема, якщо брати південь області, то це діяльність організаторів відділів УПА командирів «Лемка» та «Енея»; діяльність окремих військових одиниць: сотні «Імені Токаря», відділу командира «Кия» та інших.

- Коли очікувати її виходу у світ?

Гадаю наступного року

Довідково: Волянюк Сергій Борисович. Народився 11 серпня 1988 р. У 2005-2010 рр. навчався в ТНПУ ім. Володимира Гнатюка на історичному факультеті. Дослідженням історії УПА на терені Тернопільщини захопився із початком навчання у виші. Сьогодні працює вчителем історії у Мар’яніській ЗОШ І-ІІ ст. Тернопільського р-ну та продовжує свої наукові дослідження. Нещодавно із колегами Сергій презентував збірку «Генеральна старшина УПА».

------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Коментар для газети "20 хвилин. Тернопіль" (автор статті - Володимир Мороз; 2010. - №. 123. - 15-16 жовтня. - С. 16):

УПА на Тернопіллі діяло до 1960-х

[...] Центр та південь нашої області у 1944 р. входив до складу Воєнно[ї] округ[и] “Лисоня”. А в 1945 р. до “Лисоні” приєднали ще й Кам’янець-Подільську округу.

- Найсильніший повстанський рух на території сучасної Тернопільщини діяв у Бережанській окрузі, а боротьба найбільшими з’єднаннями рівнів від рою і до куреня зафіксована у 1944-45 роках, - розповідає дослідник історії УПА, член молодіжного науково-пошукового товариства “Обереги” Сергій Волянюк. - Найбільшою бойовою одиницею в УПА був загін, до якого входили 2-3 курені. Курінь включав у себе 2-3 сотні (150-200 вояків - прим. ред.), а сотня - три чоти. У кожну чоту входили три рої по 10-15 бійців кожен. Інколи рій поділявся на ланки.

Серед найбільших з відомих на Тернопіллі загонів УПА одним командував Остап - поручник Омелян Польовий, який одночасно був командиром округи “Лисоня”.

- Керівником другого загону був командир Роман, справжнє ім’я якого залишається досі невідомим, - продовжує Сергій Волянюк. - До цього, другого, загону входили два курені: Романа і Рена. Перший із них пройшов з боями на Волинь і завдав значних втрат силам радянських окупантів. Доля другого — трагічна. Цей [загін] у серпні [1944 р.] укомплектували новобранцями, а вже у вересні його розбили на Рогатинщині.

Останні відділи УПА на Тернопіллі розформували улітку-восени 1947 р., говорить історик. Це були сотні “Сіроманців”, “Рубачів” та[, можливо ще] “Сірих вовків”.

- Ті, хто був “незасвіченим”, легалізовувалися, а хто не міг цього зробити, йшли у підпілля і займали там керівні посади, - розповідає Сергій Волянюк.

Підпільники УПА працювали не тільки у селах, а й у Тернополі.

- Про УПА у Тернополі відомо мало, але до 1948-49 років тут діяли пропагандисти, які розвішували листівки, займалися організацією криївок, явочних квартир, - говорить член “Оберегів”. - Так, відомо, що Микола Кліщ був розповсюджувачем ОУНівської літератури.

Цей підпільник під час війни був на примусових роботах у Німеччині. Осів у Тернополі, працював з товаришем у пожежній команді. “Я вже знав з ким у Тернополі я маю зв’язатися і де при потребі можу зустрітися з Крайовим провідником. Коли я потрапив на тернопільський зв’язок, то вже мав декількох людей, переважно вихідців із сіл, котрі на той час проживали у Тернополі, а також кілька квартир із корінних мешканців Тернополя,” писав Микола Кліщ у своїх спогадах.

Однією з таких квартир була квартира адвоката Григорія Сенькового, а вірніше квартира адвоката Лисого, куди Сеньків, вуйко майбутньої дружини пана Кліща, у той час пристав. Тернопільські підпільники поширювали літературу не тільки у місті, а й по сусідніх селах. Одначе згодом їх викрили і Микола Кліщ змушений був рятуватися втечею. Його рекомендували на підпільну роботу у Львів. Але спершу він мав доставити листівку у село Ростоки над річкою Черемош. Перед тим, як виїхати, повстанець з товаришами зайшли до завгоспа пожежної частини, який разом з кагебістами їздив містом розшукувати його. Зрадник жив у Кутківцях і, побачивши “гостей”, зблід. Утім, його не застрелили, але змусили відкупитися – повстанці забрали з собою 1003 рублі. Надалі ці гроші використали для потреб збройного підпілля ОУН УПА.

Частина повстанців з Тернопілля емігрувала.

- Так, сотенний Михайло Небола у 1945 році вирушив на захід у складі групи з десяти осіб, - каже дослідник. - І коли він дійшов у Західну Німеччину, йому не повірили, що він добрався у таку далечінь з України.

Багато наших земляків “упівців” загинули у боях [...]

------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Коментар для газети "20 хвилин. Тернопіль" (автор статті - Андрій Шкула, Володимир Мороз; 2010. - №. 153. - 24-25 грудня. - С. 18):

Село під Тернополем знищили за одну ніч після "польського" Різдва

[...] Про те, що повстанці не нищили поляків говорить дослідник історії УПА, член молодіжного науково-пошукового товариства “Обереги” Сергій Волянюк.

- Сотня ["Бурлаки"] командира Чорного штурмувала це село як базу стрибків (загони для боротьби з УПА та “антирадянськими елементами” – прим. ред.) і вийшли. Тоді прийшов бронепоїзд і розстріляв село. Уже після того поляки зіпхали що це українці вбивали сокирами і косами, а радянська агітація це використала.

Вояки УПА не мали права нищити цивільних, каже історик.

- В УПА було заборонено без політичного наказу карати поля­ків, - продовжує він. - Так, кома­ндир сотні “Сірі вовки” Петро Ха­мчук - “Бистрий” - без наказу напав на Панівці (село у Борщівському районі — прим. ред.) і знищив стрибків. За це його на два роки стримали у званнях.

Натомість про подібні факти щодо Лозової знайти не вдалося, каже Сергій Волянюк [...]

P.S. Даний коментар авторами статті вирвано із загального контексту взятого інтерв'ю (запис розмови був у жовтні 2010 р.), через що у тексті мої слова перекручено та допущено ряд помилок. Свої зауваження до цієї статті і свого коментаря подав одному із авторів статті, однак виправлення чи спростування у пресі не було..

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Коментар для екскурсії (автор статті - Ірина Юрко; 19.06.2016 - інтернет газета "Погляд")

Туристичний маршрут: це – Тернопільський район, крихітко!

[...]В Острові ми оглянули муровану церкву Архистратига Михаїла (1878 р.). Храм також розписав Корнило Устиянович, однак з первинних зображень мало що збереглося.

За інформацією Сергія Волянюка, в даху дзвіниці цього храму всю зиму 1946-1947 років переховувалися четверо партизан з місцевого самооборонного кущового відділу с. Острів[...]

(Туристичний маршрут: це – Тернопільський район, крихітко!)

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Інтерв'ю про діяльність міського проводу ОУН та українського підпілля у м. Тернопіль (автор - Ірина Юрко; 14.10.2016 - інтернет газета "Погляд")

Інтерв’ю з істориком Сергієм Волянюком про підпільну боротьбу в Тернополі

Цьогоріч 14 жовтня відзначають 74-ту річницю створення Української Повстанської Армії. Формування та діяльність УПА було втіленням національної ідеї, яка широко розвивалася після завершення перших національно-визвольних змагань у 1920-х рр. Історія українського підпілля на цей час ще істориками не написана, тим паче історія боротьби українців з окупаційними структурами у Тернополі. Заповнити цю прогалину спробуємо із істориком Сергієм Волянюком, який активно займається дослідженням діяльності підпілля ОУН та відділів УПА на Тернопільщині.

– Сергію, скажіть, будь ласка, чи діяло українське підпілля у Тернополі і яким був його формат під час німецької окупації краю?

– Звісно, Організація Українських Націоналістів (ОУН) діяла в Тернополі. Однак, визвольний рух ОУН, так як і УПА, в наш час, на жаль, мало хто досліджує, тому і залишається така велика кількість “білих плям”, зокрема і тих, що стосуються Тернополя.

Тернопільську область ОУН сформували у 1940 р. внаслідок перебудови мережі підпілля відповідно до адміністративно-територіального поділу УРСР. В область входили округи, які ОУН почала створювати у 1930-х рр. за часів ІІ Речі Посполитої. Округи складалися з повітів (в межах, близьких до повітів польської держави). Мережа ОУН Тернопільської області станом на 1943 р. була пристосована до німецького адміністративно-територіального устрою і складалася з трьох округ – Чортківської, Бережанської та Тернопільської. Кожна округа включала у себе чотири-п’ять повітів. Повіт охоплював три-чотири райони.

Тернопільський повіт на межі 1943-1944 рр. складався, ймовірно, із чотирьох районів: Східного, Північного та, мабуть, Західного і Південного районів. Однак, чи існували Західний і Південний та які саме села входили у райони, наразі не з’ясовано. Окремими територіальними одиницями поділу ОУН були міста, зокрема за інструкціями ОУН, окружні міста (такі як Тернопіль, Чортків, Бережани) в організаційному поділі виступали як окремі повіти, повітові (Теребовля, Збараж, Скалат і ін.) – на рівні з районом. Інші містечка у повітах (Микулинці, Козова і ін.) входили в склад районів на рівні зі станицями. У якому статусі перебував Тернопіль, на даний момент достеменно не з’ясовано, хоч ланки підпілля упродовж 1940-х рр. діяли у місті, а певний час діяв і міський провід ОУН.

– Історикам відомі імена, прізвища чи псевдоніми людей, які очолювали підпілля у Тернополі?

– Справжні імена і прізвища незначної частини провідників і членів ОУН є відомими, дехто відомий за псевдонімами, які ще потрібно верифіковувати (підтвердити доказами – ред.). Проте, найбільша частина підпілля, на жаль, не ідентифікована…

Іван Комар-“Шелест”

Приміром, відомо, що провідником ОУН міста у 1943-1944 р. був “Невідомий”-“Батько”, відповідно він очолював усе підпілля ОУН та скеровував усю його роботу проти нацистів у регламентоване організацією русло. Окремі референтури ОУН також мали свої напрямки діяльності, таким чином утворюючи загальний механізм українського руху опору.

Організаційно-територіальну одиницю ОУН – “Тернопіль-місто” у вересні 1944 р., так як і Тернопільський повіт, очолював уродженець с. Велика Лука Іван Комар (“Олесь”, “Шелест”). Принаймні він підписував міські звіти ОУН. Іван Комар під псевдонімом “Шепель” входив у провід ОУН Тернополя і у 1941 р., за що був заарештований німцями. Перебувши рік в ув’язненні, він був звільнений українськими підпільниками.

– Цікаво, чим займалися підпільники ОУН у Тернополі в той час?

– Місто – це, насамперед, влада (урядові функції) і люди, відповідно, і вплив. Скажімо, про те, що відбувається якась подія у місті будуть знати в усій околиці, а в якомусь селі? Для того, щоб охопити місто, ОУН в першу чергу розбудовувала власну організацію, зв’язкові пункти, квартири, тайники тощо. Приміром, зв’язкова Марії Витівки (“Вовк”), яка виконувала обов’язки Чортківського окружного провідника, Марія Римик (“Гануся”) у 1941-1942 рр. виходила на зв’язок з тернопільськими підпільниками у книжковому магазині біля ринку, де працювала продавцем зв’язкова ОУН міста. Паролем для зв’язку і передачі повідомлень – грипсів, були назви україномовних книг.

Найнебезпечнішою роботою у місті, такою як бойові акції, атентати, екси, розвідка, вербування інформаторів, агентів й іншим, займалися працівники Служби Безпеки ОУН (СБ ОУН) повітового, окружного і обласного проводів, при цьому використовуючи наявні кадри підпілля у місті.

– Протистояння “спецслужб” у Тернополі мало місце під час, приміром, тієї ж німецької окупації?

Василь Ґоянюк-“Максим”

– Протистоянням це важко назвати, однак було кілька епізодів, де референтура служби безпеки ОУН мала хороші результати. Наприклад, обласній рефрентурі СБ ОУН Тернопільщини під керівництвом Василя Ґоянюка (“Максим”) і Дмитра Гавришківа (“Гар”) у Тернополі та околицях осінню 1943 р. вдалося знищити більшовицьку підпільну організацію “Народна гвардія імені Івана Франка”. На початку 1943 р. “Максим” до розробки цієї організації залучив прихильника ОУН Василя Булавського (“Трьохсотий”-“300%”) зі Зборівщини, якого як розвідника було відправлено у Львів, з метою увійти у цю організацію, використовуючи зв’язки з довоєнної Польщі по партії КПЗУ. Восени того ж року, керівництво Народної Гвардії призначає В. Булавського комендантом Тернопільської окружної команди “Народна Гвардія…”. “Трьохсотий”, відновивши зв’язки з Тернопільськими членами ОУН, передав зібрані дані про це “антифашистське” підпілля більшовиків, яке складалося із поляків та українців, референтам СБ ОУН “Гару” і “Максиму”.

– Українські підпільники проводили операції проти німецьких “спецслужб”?

Йосип Демчук-“Яструб”

– Звичайно, нещодавно вдалося відшукати з цього приводу цікаві матеріали. Так, весною 1943 р. від провідника Тернопільського повіту І. Комара (“Шелест”) та референта СБ ОУН цього ж проводу “Скиби” уродженець с. Петриків Йосип Демчук (“Яструб”) – на той час районний провідник юнацтва ОУН Микулинеччини, отримав завдання виявити та видати українському підпіллю німецьку агентуру Тернопільського відділу Зіпо-СД у місті та околицях. Вийшовши на контакт із агентом “Кармелюком” (справжнє прізвище Чорномаз), який проживав на вул. Міцкевича, Й. Демчук упродовж кількох місяців вивчав його роботу та копіював записи про агентуру, які передавав в обласну референтуру СБ ОУН – В. Ґоянюку (“Максим”) та Д. Гавришківу (“Гар”). За наказом “Максима” Й. Демчуку довелося стати одним із агентів “гестапо” під псевдонімом “Валентин” та, як не парадоксально звучить, слідкувати за українськими підпільниками. Завдяки роботі “Яструба”, СБ ОУН виявила 10 агентів із мережі “Кармелюка”, а її керівника – Чорномаза, захопила в полон, після допитів його було знищено. Через небезпеку викриття після успішної спецоперації Й. Демчука у червні 1943 р. вивели із міста та відправили на працю вже у референтурі служби безпеки ОУН на Гримайлівщину.

– У Тернополі діяли збройні відділи українського підпілля?

– Боївки ОУН проводили свої операції у місті, однак про збройні групи з постійною дислокацією у місті мені не відомо. Втім, повторюся, це ще одна поки що “біла пляма” в історії. Відсутність комплексних досліджень визвольного руху в краї, на превеликий жаль, поширює цілу низку різних чуток та перекручень. Для прикладу, на еміграції, а згодом і на зорі Української незалежності, з подачі історика Лева Шанковського прийнято було говорити, що в Тернополі діяла міська атентатна сотня УПА під керівництвом сотника “Б. Кривоноса”. На жаль, такі неперевірені і неправдиві дані поширювалися у пресі, краєзнавчих книжках, відгомін яких можна і зараз зустріти на різного роду патріотичних обговореннях…

– Що ж тут поганого?

Мирослав Болюх-“Сіркач”

Іван Гриньох

– Не потрібно оповивати рух ОУН і діяльність УПА ще раз зайвими міфами. Їх і так достатньо… Колишні окупанти, а зараз наші “сусіди”, для цього добре у свій час постаралися… Потрібно говорити про ті речі, які дійсно мали місце в історії. І не залежно, були вони позитивними чи негативними. Приміром, про діяльність боївок ОУН у місті згадував член ОУН[, уродженець с. Кутківці (зараз частина Тернополя)] Мирослав Болюх (“Сіркач”, “Славич”). Зокрема у спогадах він писав, що кілька боївок ОУН (в одну із них він входив як бойовик) під керівництвом Юліана Охримовича на початку березня 1944 р. в місті Тернопіль охороняли члена Проводу ОУН Івана Гриньоха (“Герасимівський”) під час переговорів із представниками охоронної поліції дистрикту Галичина доктором Паппе. Однак діяльність цієї групи (боївок) потрібно ще досліджувати, шукати підтвердження чи спростування, перевіряти і звіряти згадані події і людей для того, щоб дійти якогось висновку.

З приходом нового окупанта у квітні 1944 р. місто було практично знищене… Умови для підпілля у ньому були вкрай мізерні. Фактично, з цього часу підпілля ОУН більше уваги почало приділяти пропагандистській роботі у місті, а не розбудові збройних груп. Та і репресії, арешти, облави НКВС дали своє. Це стосується усіх Західноукраїнських міст.

– Сергію, Ви говорите про пропагандистську роботу – тобто поширення листівок, відозв, закликів, звернень до населення?

– Саме так! У Тернополі за радянської окупації продовжували діяти і водночас наново розбудовували організаційну структуру члени ОУН. Вони ж звітували про події, які тут відбувалися, керівництву підпілля у Краї. Про це свідчать залишені звіти, зведення, інформації, спогади, кримінальні справи та ін., що зберігаються в українських архівах та бібліотеках.

Приміром, звіт підпілля ОУН “Вістки з терену” від 15 листопада 1945 р. інформував, що 10 серпня 1945 р. більшовики “перевели ревізії” у монастирі оо. Редемптористів – забрали монастирські речі та гроші, а також заарештували двох священників. Ще один звіт розповідав про господарське життя, освітянські заклади.

Фрагмент звіту Тернопільського міського проводу ОУН за червень 1945 р.

Так для прикладу, за звітом Тернопільського міського проводу ОУН за червень 1945 р., населення Тернополя становило 17 321 особу, з них 3 756 мужчин, 7 761 жінка і 6 010 дітей.

Витяг із журналу УГВР “Самостійність” (1947 р.) про події у Тернополі

Витяг із журналу УГВР “Самостійність” (1947 р.) про події у Тернополі

Микола Кліщ-“Мирон”

Крайовому референту пропаганди Подільського краю Василю Бею (“Улас”) вдалося організувати у Тернополі групу з 4-5 підпільників, які займалися упродовж 1945–1946 рр. поширенням листівок, кличів, закликів ОУН, УПА та УГВР. Один із членів цієї групи Микола Кліщ (“Мирон”) займався доставкою підпільної літератури у місто. Ця група організаційну роботу виконувала й у довколишніх селах – Петриків, Пронятин, Кутківці, Острів, смт Велика Березовиця. Зокрема, в Острові, за даними Миколи Кліща, був склад літератури і листівок, з якого ці матеріали відправлялися у місто. Свою роботу “Мирон” також координував із Микулинецьким районним провідником ОУН, уродженцем с. Велика Лука, Петром Брикайлом (“Орленко”), від якого також отримував деякі завдання.

– У кінці 1940-х рр. підпілля ОУН діяло у місті?

– Не у таких масштабах, як у середині 1940-х рр., але діяло і проводило роботу, однак стверджувати, чи існував Тернопільський міський провід ОУН не берусь. Як випливає із документів підпілля ОУН, у кінці 1940-х рр. бойовою роботою біля Тернополя керував і координував надрайонний референт СБ ОУН Тернопільщини під псевдонімом “Дубовий”, відповідно усі акції (екси, теракти, ліквідація партактиву та співробітників МВС-МДБ) у Тернопільському надрайоні і відповідно нашому обласному центрі відбувалися з його відома. У 1949-1950 рр. він також займався створенням законспірованих молодіжних і легальних груп ОУН у місті.

Запис із книги “Тернопільщина: список упавших героїв української революції в боротьбі з московсько-більшовицьким окупантом за час від 13 березня 1944 р. до 31 грудня 1948 р.”

– Чи є відомості про такі законспіровані групи ОУН у Тернополі?

Роман Дячун-“Марко”

– На жаль, інформація залишилися про тих, кого репресивні органи виявили. Для прикладу, у березні 1949 р. “Дубовий” віддав завдання Роману Дячуну (“Марко”), уродженцю с. Смиківці, організувати молодіжну групу ОУН в місті. Справившись із завданням, “Марко” з групою кілька разів розповсюджував по Тернополі антирадянські листівки упродовж 1949 та 1950 рр. Однак, на початок літа 1950 р. дані про цю групу виявили органи МВС і упродовж кількох червневих днів вона припинила існування… У Тернополі біля моста через річку Серет, на тодішній вул. Львівській, 6 червня 1950 р. двома підпільниками під час перестрілки був поранений міліціонер. Забравши у нього зброю, вони почали відступати. У результаті дальшого відступу і перестрілки з органами МДБ того дня загинув підпільник Володимир Гораль, ймовірно, переселенець з Польщі, який у 1950 р. проживав у Тернополі та працював слюсарем в обласній автотранспортній конторі. Другий підпільник – Дмитро Солтис потрапив у полон. Тоді ж було арештовано кількох інших членів цієї групи, на жаль, їхні прізвища на цей час невідомі. Керівник групи Р.Дячун, відмовившись здаватися у полон, загинув у перестрілці з органами МДБ 7 червня. На місці загибелі “Марка” родичі встановили пам’ятну меморіальну дошку.

Меморіальна дошка Роману Дячуну на проспекті Степана Бандери, 33 у Тернополі

– Сергію, дякую Вам за інтерв`ю, за те, що поділилися цікавими епізодами з підпільної боротьби ОУН у нашому місті!

– Звісно, це не вся історія діяльності і боротьби українського визвольного підпілля у Тернополі, а лише маленька частинка. Клітини ОУН та її члени тут діяли із 1930-х рр., під час німецької окупації у місті діяли й структури ОУН підпорядкованої Андрію Мельнику, відповідно, їхню діяльність також варто висвітлювати, однак, думаю це вже буде інша тема для розмови.

Підготувала Ірина Юрко

(Інтерв’ю з істориком Сергієм Волянюком про підпільну боротьбу в Тернополі)

Цю розмову републіковано інтернет виданнями "Інтерв'ю з України" (Інтерв’ю з істориком Сергієм Волянюком про підпільну боротьбу в Тернополі) та "Новини Тернополя" (Інтерв’ю з істориком Сергієм Волянюком про підпільну боротьбу в Тернополі)

---------------------------------------------------------------------------------------------------------------