Під прапором дивізії “Галичина”

Історія формування та діяльності Галицької дивізії СС у нашому краї попри значні історіографічні поступки останніх років і надалі залишається одним із найменше вивчених питань, а дискусії про вибір, зроблений її вояками, й досі тривають у громадському і науковому суспільстві. Історія цієї військової частини продовжує зазнавати відвертих спотворень і накиду пропагандистських кліше.

Відзнака дивізії СС “Галичина”

14-та добровольча дивізія військ СС “Галичина” була німецькою військовою частиною, сформованою із українців у роки німецько-радянської війни. Факт створення військової частини з українців не був унікальним явищем у той період, оскільки подібні збройні підрозділи німці формували з представників майже усіх окупованих і союзних народів. Однак, громадська думка щодо Галицької дивізії не є однозначною.

Проте ми звернулися до цієї теми, оскільки добровольців-вояків для цього військового формування мобілізовували практично у кожному селі на Тернопільщині, Львівщині та Станіславщині (зараз Івано-Франківська обл.). Не було винятком і наше село  Острів.

Переглядаючи краєзнавчі праці про села Тернопільщини зустрічаємо, що багато авторів намагаються відмежуватися від розгляду цього питання чи просто обмежитися згадкою, що були й ті, хто пішов у лави 14 дивізії СС. У процесі дослідження історії с. Острів нам вдалося встановити прізвища та імена 9 хлопців, які пішли воювати проти Червоної армії у рядах дивізії “Галичина”, однак подальша доля більшості з них, на жаль, поки що не встановлена.

Заступник голови сільради с. Острів Йосип Семчишин у 1944 р. свідчив, що весною 1943 р. зі сторони німецької адміністрації проходила значна роз’яснювальна робота серед молоді, поширювалися плакати та газети, в яких широко оповідалося про початок формування Галицької дивізії СС. За спогадами старожилів, влітку 1943 р. на цукровому заводі Великої Березовиці (зараз м. Тернопіль) збирали молодь із довколишніх сіл та агітували до вступу у дивізію високі чини німецької адміністрації, які спеціально для цього приїжджали з дистрикту.

Оголошення про початок формування Галицької дивізії СС. 29 квітня 1943 р.

Вояк дивізії, наш односельчанин Дмитро Якимішин згадував, що у травні 1943 р. староста села Острів Стах Підгайний запропонував молодим хлопцям з’явитися у м. Тернопіль для запису в німецьку армію СС, що він і ряд інших юнаків зробили. Після цього всі повернулися додому і очікували на повістку.

Магістр Осип Гринкевич – уповноважений Військової Управи, органу по набору добровольців у дивізію та опіки над вояками і їх родинами, на Тернопіль і околиці, звітував, що з Тернопільського округу станом на 2 червня 1943 р. до майбутньої дивізії зголосилося вступити 3 118 чоловік, однак з них признали придатними до служби 1 749 людей. Газета “Краківські Вісті” (ч. 104, від 19 травня 1943 р.) подавала, що у Тернополі 11 травня до дивізії зголосилися всі ветерани Перших національно-визвольних змагань 1917-1924 рр., яким було й поза 60 років, а також 11 священників. Очевидно, значна кількість добровольців зголошувалася під впливом пропаганди не для служби, а для звіту чиновників. Станом на січень 1944 р. на дивізійному вишколі з Тернопільського округу перебувало 700 добровольців.

Добровольці до дивізї з Тернопільщини. 1943 р.

Влітку, орієнтовно у серпні 1943 р., із села вирушили на вишкіл перші добровольці: Нестор Гаврилюк, Володимир Дзибановський (?, мабуть правильно Дзюбановський), Микола Кійовчик, Нестор Кріса, Василь Сушко і Роман Потіха, а восени, приблизно у жовтні-листопаді 1943 р., Теодор Михайлишин і Дмитро Якимішин. Всі вони проходили загальний військовий вишкіл упродовж 8 місяців біля м. Тріер, в Гайделягері і Нойгамері, а декотрих відправляли на спеціалізовані курси.

Дмитро Якимішин проходив навчання у Дембіці біля Кракова, а згодом у Нойгамері, де зустрівся із односельчанином М. Кійовчиком. Вони обоє проходили артилерійський вишкіл. Також на вишколі зустрічався із Романом Кручовим, уродженцем с. Велика Березовиця.

Роман Кручовий разом із двома вояками, також жителями с. В. Березовиця, влітку 1943 р. отримали на кілька днів відпустку з дивізійного вишколу. Жителі с. В. Березовиця згадували, що дивізійники йдучи селом замість крику “Хай Гітлер!” на витягнуту руку гукали “Слава Україні!”, а також заходили дивитися як живуть у таборі французькі військовополонені, яких тримали у районі сучасної Березовицької амбулаторії та виводили на роботу до рівчака, що ділить Острів і В. Березовицю.

Дмитро Якимішин служив їздовим із доставки боєприпасів і харчів у 9-й батареї гаубиць, яка налічувала 4 гармати. Командував нею німецький лейтенант Биль. Микола Кійовчик, пройшовши чотирьохмісячне навчання у артилерійській школі, служив заряджаючим гармати у 5 артилерійській батареї.

Листівка “За тебе рідний краю мій” опублікована у тижневику Військової Управи “До Перемоги”. Липень 1944 р.
Автор митець-маляр Юліан Волянюк.

30 червня 1944 р. підрозділи дивізії почали передислоковувати на лінію фронту в районі Бродів, де вони упродовж кількох днів – 18–22 липня, разом із німецькими військами, зазнали значного розгрому.

Микола Кійовчик свідчив, що на фронті був півтора тижня, а в боях з Червоною армією брав участь три дні. Був одним з п’яти вояків, які обслуговували гармату. Потрапивши в оточення, так званий Бродівський котел, він у одному із довколишніх сіл покинув свою гвинтівку, переодягнувся у цивільну одежу та пішов у с. Острів, куди прибув 29 липня.

Витяг з протоколу допиту М. Кійовчика. 1944 р.

Дмитро Якимішин свідчив, що під час боїв під Бродами його віз розбомбила радянська авіація: “Від попадання снаряду убило моїх коней, а мене контузило. Після цього я вирішив повертатися додому”.

Подібно склалася доля і у вояка Теодора Михайлишина. Він повернувся у село на початку серпня 1944 р., а Нестор Кріса, за неперевіреними даними, під час одного із боїв потрапив у радянський полон.

Продавець кооперативи с. Острів Святослав Кріса у 1944 р. свідчив, що М. Кійовчика, Т. Михайлишина і Д. Якимішина у серпні 1944 р. заарештували працівники Микулинецького райвідділу НКВС. Органи НКВС допитували жителів села, намагаючись арештованим приписати членство в Організації Українських Націоналістів, участь у розбудові української поліції в селі у 1941 р. та зв’язок із підпіллям, однак під час слідства цього не вдалось з’ясувати.

Миколу Кійовчика 24 серпня 1944 р. заарештували, а 23 жовтня засудили на 15 років каторжних робіт з конфіскацією майна. 5 листопада 1958 р. він звільнився із ув’язнення на Воркуті та переїхав у м. Рівне, де проживав до здобуття Україною незалежності.

Дивізійник Д. Якимішин

Дмитра Якимішина, якого заарештували 28 серпня 1944 р., 21 жовтня також засудили на 15 років каторжних робіт з конфіскацією майна. 24 березня 1955 р. він звільнився з ув’язнення, а згодом повернувся у село, де прожив до 2010 р.

Теодор Михайлишин у 1945 р. відбував покарання у Хабаровському краї (Росія), однак за даними місцевих жителів, його було закатовано 1945 р. в тюрмі. Достовірних даних про його долю поки що не знайдено.

Нестор Кріса також був заарештований. Стрілець Острівського Самооборонного Кущового Відділу (СКВ) Зеновій Гаврилюк у 1947 р. свідчив, що Нестор повернувся в село, де у 1945 р. був заарештований. Ймовірно, був засуджений і працював на каторжних роботах у Росії. Згодом повернувся у Тернопіль, де й помер у 1994 р.

Доля інших вояків 14-ї добровольчої дивізії військ СС “Галичина”, наших односельчан, наразі також до кінця не з’ясована. Припускаємо, що частина з них влилася у лави українського підпілля, так як це зробили для прикладу дивізійники Тадей Тарапата із с. Велика Березовиця:

Тадей Тарапата – “Квітка”, уроджений 12 лютого 1925 р. в с. Велика Березовиця, син рільника, освіта 7 кл. народної школи, симпатик ОУН, доброволець 14-ї дивізії СС “Галичина”, стрілець УПА з 1944 р. – сотня “Дружинники ІІ”, згодом “Русичі” (Львівська воєнна округа УПА “Буг”). Ступінь – старший стрілець. Впав (загинув) 6 лютого 1946 р., застуканий більшовиками в криївці в с. Бачка Буського р-ну Львівської обл.

чи Володимир Дмитришин з с. Буцнів:

Володимир Дмитришин – “Терен”-“Лайбіда”, народився 1 вересня 1924 р. в с. Буцнів, з 1943 р. в дивізії СС “Галичина”, з 1944 р. в УПА – стрілець, а згодом комендант польової жандармерії у сотні “Ударники 5” (Закерзонська воєнна округа УПА “Сян”), перейшов рейдом на Захід, 8 грудня 1947 р. прибув у Австрію. Емігрував до США, член Об’єднання колишніх вояків УПА США і Канади. Ступінь – булавний (1.07.1949). Подальша доля невідома.

У лавах українських повстанців діяв Василь Сушко, якому вдалося вирватися з під Бродів. Про нього ми вже згадували у попередніх публікаціях, однак його доля нам, на жаль, і досі не з’ясована. Повернувшись додому, він почав переховуватися, таким чином уникнув арешту, а згодом приєднався до повстанців, мабуть до місцевого СКВ. Так весною 1945 р. він разом із Броніславом Лушпінським квартирували у жителя Острова Ілярія Пушкаря. За відомостями жителів села, В. Сушко загинув у бою в с. Кип’ячка у липні 1945 р., а тіло його поховали біля церкви у Товстолузі. Натомість, інформатор Острівського СКВ Євстахій Сушко на слідстві у 1950 р. свідчив, що у січні 1947 р. у Острів прибула боївка ОУН, яка складалася з 8 бойовиків, серед яких перебував Василь Сушко.

Після виведення дивізії з лінії фронту, в Нойгамері почали практично заново формувати військові підрозділи “Галичини”. 2 серпня 1944 р. до лав цієї частини вступив наш односельчанин Михайло Задояний. Його шлях із Острова до місця формування дивізії був не такий як у інших вояків із села.

У березні 1944 р. він працював на залізничній станції Велика Березовиця, із наступом Червоної армії, німецькі війська забрали його, які багатьох інших селян, для риття окопів: “я виїхав із Острова на підводах німецького обозу …Тоді з німцями я був одну добу – одну ніч працював на загрузці військового майна і змотував залізний кабель, а ранком наступного дня виїхав з німецьким обозом в с. Буцнів, де на цвинтарі закопував трупи німецьких солдат… Звідти в той же день втік”. Переховувався у с. Криве Козівського р-ну, але 15 травня 1944 р. був німцями затриманий і потрапив у групу для відправки на роботу до Львова. Але під час одного із бомбардувань радянської авіації втік та переховувався у с. Жонівка на Бережанщині. У липні знову затриманий німцями та відправлений на роботу з побудови охоронних споруджень в районі м. Бреслау (зараз Вроцлав у Польщі).

Витяг з протоколу допиту М. Задояного. 1949 р.

На початку серпня, під час перебування у трудовому таборі в Нойгамері, він зголосився вступити до 14-ї добровольчої дивізії військ СС “Галичина”, де після загального вишколу проходив навчання у ветеринарній школі у Вандерн-Гросскіршбаум. Після закінчення навчання разом з дивізією передислокований у Чехословаччину для боротьби з прорадянськими партизанами. У дивізії рахувався стрільцем та працював ковалем в кузні. 28 січня 1945 р. дезертирує з дивізії та переховується на околицях м. Жиліна у с. Кбеняни в чеха Кароля Франека, а після війни залишається там же. 28 грудня 1948 р. був заарештований чеською поліцією та виданий як репатріант у СРСР, де 9 травня 1949 р. був засуджений на 25 років виправно-трудових таборів, з яких звільнився 27 березня 1955 р. Помер у м. Тернопіль 1994 р.

Реконструкція уніформи та озброєння вояка 14-ї добровольчої дивізії військ СС “Галичина”. Експозиція Тернопільського обласного краєзнавчого музею

Стрілець Володимир Дзюбановський та єфрейтор Нестор Гаврилюк з дивізією пройшли горнило Другої світової війни та перейшли з основною частиною Галицьких вояків у англійську окупаційну зону в районі Тамсвега. Їх, як і інших дивізійників, англійці перемістили в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти – до Італії, де вони перебували в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 рр. – в Ріміні. Тут Н. Гаврилюк і В. Дзюбановський перебували під номерами Н 13610 і D 5188. Подальша доля Володимира тут губиться, а Нестор, який підтримував листування із М. Задояним, у травні-червні 1947 р. разом із частиною вояків був переведений до Англії, де перебував у таборах для військовополонених та залучався до сільськогосподарських робіт. У 1948 р. звільнився з табору та оселився в м. Іпсвіч, де входив у Об’єднання бувших вояків українців (ОбВУ) у Великобританії. 13 листопада 1995 р. Нестор Гаврилюк відійшов у кращий світ, про що було повідомлено на сторінках журналу ОбВУ “Сурмач”.

Кому відомі подробиці про життя та діяльність згаданих вояків дивізії “Галичина”, їхні фото та документи чи згадані події у селі, просимо писати на електронну адресу Siromanec88@ukr.net.

Інтернет-портал новин Тернополя “Погляд” републікував замітку присвячену воякам дивізії “Галичина” із с. Острів. Надіємось, що поширення сприятиме дослідженню історії села! Розміщено ось тут.