Як загинув командир "Сірих Вовків"?

12 січня 1948 р. у бою з більшовиками загинув один із кращих старшин УПА воєнної округи “Лисоня” Петро Хамчук (“Бистрий”, “Гайдамак”, “Рубай-Гад”).

Петро Хамчук під час служби в РСЧА

Постать П. Хамчука досить відома в українському визвольному русі, проте його життєпис і досі залишається надзвичайно скупим, а іноді й суперечливим. Його біографію та бойовий шлях спробував систематизувати, спеціально для ГалІнфо – історик Сергій Волянюк.

Народився Петро Хамчук 1918 р. у с. Великі Чорнокінці на Чортківщині, де й закінчив початкову школу. Змалку був завзятим спортсменом. Середню освіту здобув навчаючись у Чортківській гімназії, яку із приходом радянської влади у вересні 1939 р. перейменували на педагогічну школу.
У 1940 р. потрапив під призов до лав РСЧА, де мабуть навчався у школі молодших командирів у Маріуполі. За не перевіреними відомостями, під час німецько-радянської війни у 1941 р. був командиром танка, за іншими ж даними служив у артилерії. У тому ж році опинився у німецькому полоні, де згодом працював у таборі полонених перекладачем. Звідти переходить на службу в шуцманшафт (охоронні військові відділи при німецькій армії). З частиною “шума” проходив службу в Білорусії, орієнтовно, до осені 1943 р.

Петро Хамчук в частині "шума"

 Прийшовши у відпустку П. Хамчук налагодив контакти з мережею підпілля та перейшов у лави повстанців, де очолив під псевдонімом “Гайдамак” окружну боївку ОУН Чортківщини. У жовтні 1943 р., із активним формуванням на Тернопільщині підрозділів Української Народної Самооборони, йому доручено створити групу (чоту) УНС, яку й було сформовано біля с. Росохач Чортківського р-ну. Тоді ж Петро Хамчук змінив свій псевдонім на, тепер загально відомий усім, “Бистрий”.
На початку грудня 1943 р. чота передислокувалася у лісовий масив між селами Яргорів, Коростятин (сучасне с. Криниця) та Лазарівка Монастириського р-ну в збудований табір для зимування підрозділу. Цьому ж місяці зі збільшенням добровольців “Бистрий” об’єднав кілька груп (чот) УНС в одну, створивши таким чином сотню “Сірі Вовки”, яку і очолив.
За невдалий оборонний бій та необдуманий наступ 16 грудня 1943 р. біля сіл Коростятин та Лазарівка, ймовірно, окружним проводом Чортківщини у другій половині січня 1944 р. Петра Хамчука відлучили від командування та відправили для вияснення ситуації у штаб воєнної округи УПА “Лисоня”. Сотенний Микола Скринчук свідчив, що “Бистрому” не довіряли в окружному і повітовому проводах ОУН, оскільки він не завжди підкорявся їхнім директивам та наказам. Тому місцеве керівництво ОУН дивилося на нього як на східняка…

Однак, під час вирішення цього питання у штабі воєнної округи, його залучили до діяльності у підстаршинській школі, де він, як воєнний інструктор, зайнявся викладанням топографії. Перед закінченням навчального курсу, на початку березня 1944 р., його у цій школі призначили чотовим.

У березні 1944 р. П. Хамчука наново призначили к-ром сотні “Сірі Вовки”, з якою впродовж 1944 р. провів кілька військово-пропагандистських рейдів та переможних боїв з нацистськими і більшовицькими окупантами. Політвиховний відділ “Лисоні” у липні 1944 р. звітував, що “Бистрий” любить ходити з палицею, через що стрільці, намагаючись наслідувати свого командира, також почали носити із собою палиці.

Витяг із зведення штабу Тернопільської воєнної округи “Короткі описи боїв відділів УПА – «Лисоня» (від 16.ХІІ.1943 до 2.VІІІ.1945)” про бій сотні П. Хамчука 25 червня 1944 р.

У пропозиції про відзначення нагородами та підвищенні у ступенях старшин УПА з воєнної округи “Лисоня” від 20 серпня 1945 р. про П. Хамчука зазначали: “Добрий вояк та вишкільний [старшина], відважний та рішучий в бою, люблений стрілецтвом. Як к-р сотні та куріня виявив себе добрим тактиком. З кількох більших боїв, які зводив цілим відділом з німцями та большевиками, виходив переможцем. В час рейду на Буковину та постійного маневрування сотнями та курінем по цілій [Ч]орт[ківській] окрузі – проявив себе добрим к-ром та типовим партизаном”.

Із січня 1945 р. “Бистрий” отримав у своє підпорядкування курінь у складі трьох сотень УПА, з яким провів декілька значних боїв, та призначення на командира Четвертої групи УПА у ВО 3 “Лисоня”. Осінню цього ж року організував курси з диверсійно-терористичної підготовки для стрільців УПА, яких передавали для роботи у мережу ОУН. Згідно наказів штабу “Лисоні” у грудні 1945 р. П. Хамчука призначають командиром тактичного відтинку (ТВ) “Південь” та старшиною для спеціальних доручень при Чортківсько-Бережанському окружному провіднику.

Витяг із зведення штабу ВО 3 “Лисоня” “Описи боїв (за травень-червень-липень 1945 р.)” від 3 серпня 1945 р. про бій куреня П. Хамчука 7 травня 1945 р.

Під час служби в УПА Петро Хамчук отримав кілька поранень. Політвиховник Йосип Куць свідчив осінню 1945 р., що “Бистрий” був поранений у ліве плече. Сотенний Володимир Верещинський подавав восени 1946 р., що П. Хамчук мав поранення в ногу нижче коліна. Наказ ВО 3 “Лисоня” від 1 березня 1947 р. подає, що "Бистрий" отримав ще одне поранення, ймовірно, у січні 1947 р. після якого відійшов на лікування. Доказом цього є відзначення його з датою 1 січня 1947 р. Срібною Зіркою – нагородою яка надавалась повстанцям за поранення у бою.
На посаді командира тактичного відтинку “Бистрий” перебував до часу розформування відділів УПА на Тернопільщині. Досвідченого повстанського командира перевели у склад Чортківсько-Бережанської округи на пост організаційного референта ОУН.
За свою діяльність у лавах повстанської армії Петро Хамчук отримав звання сотника з датою старшинства від 22 січня 1947 р. і нагороди УПА – Срібний Хрест бойової заслуги І класу (7.10.1946) та Бронзовий Хрест бойової заслуги (1.01.1946).

Під час великої кількаденної облави проведеної військами МВС у Бучацькому надрайоні ОУН, 12 січня 1948 р. к-р “Бистрий” загинув у бою. У листі організаційного референта Подільського краю ОУН Івана Прокопишина (“Модест”) до заступника Головного Командира УПА Василя Кука, датованого березнем 1948 р., зазначено: “Коли випав свіжий сніг, большевики декуди провіряли ліси і поля. 12 січня [1948 р.] по слідах, які залишилися на снігу большевики зайшли до табору сот[ника] Бистрого. В бою, двічі ранений він дострілюється…”.
Стрілець охоронного почоту к-ра “Бистрого” Петро Колісник (“Ігор”) подає, що на початку 1948 р. він зі стрільцями “Бугом”-“Бояном” і “Шумом” викрали із с. Бариш Бучацького р-ну радіоприймач, який віднесли у табір в лісі. Наступного дня війська держбезпеки наскочили на почет. Під час бою та відступу впали к-р “Бистрий” і стрілець “Шум”.

Пам’ятник “Бистрому” в м. Чортків

У пам’ять прославленому командиру повстанської армії Петру Хамчуку в 2002 р. в м. Чортків встановлено величний постамент, а історик та краєзнавець Нестор Мизак у 2007 р. присвятив книжечку: “Курінний УПА “Бистрий” України герой”.

Опубліковано інтернет виданням "Агенція інформації та аналітики Гал-інфо": Як загинув курінний "Сірих Вовків"

До питання загибелі сотника Петра Хамчука – “Бистрого”

Волянюк С. Таємниця загибелі сотника “Бистрого” / Сергій Волянюк // Подоляни. – 2012. – Ч. 1 (9). – січень. – С. 6.

P.S. Для зручності читання відкрийте фотовідбиток "в оригіналі".

 

Вшануймо сьогодні пам’ять поручника УПА з Тернопільщини Омеляна Польового

Цього дня, 3 січня 1913 р., в селі Ярчівці Зборівського р-ну в сім’ї Польового Іларіона та Юлії народився син Омелян, який у свої тридцять років активно включився у розбудову Збройних сил – Української Народної Самооборони (УНС) та Української Повстанської Армії (УПА).

Після закінчення у 1924 р. народної школи в рідному селі Омелян вступив до Тернопільської української гімназії, де під час навчання належав до “Пласту”, а згодом, мабуть, до Української Військової Організації. Влітку 1932 р. Омелян Польовий під псевдонімом “Данило Очерет” вступає в Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Борючись проти польської окупаційної адміністрації, О. Польовий упродовж кінця 1920-1930-х рр. кілька разів потрапляв на лаву підсудних за проукраїнські погляди, сутички з поліцією, розповсюдження листівок ОУН та створення україномовних шкіл для дітей. Проте, арешти не зламали його, а навпаки загартували до подальшої боротьби.

Відпис листівки “Україно”, яку вилучили у 1929 р. в О. Польового.

У вересні 1939 р, під час німецько-польської війни, О. Польовий під псевдонімом “Довгуш” очолює Зборівську повітову екзекутивну ОУН та, ймовірно, бере участь ліквідації польської адміністрації у Зборівщині. Після приходу Червоної армії “Довгуш”, з огляду на переслідування та арешти органами НКВС членів ОУН, у лютому 1940 р. переходить у німецьку зону окупації, т.з. генерал губернаторство.

Омелян Польовий, ймовірно, під час служби у Війську Польському

Відновивши зв’язки з українським підпілля, місцевий провід ОУН скеровує його на навчання у німецьку поліційно-розвідувальну школу в лижному пансіонаті “Стамара” в м. Закопане (суч. Польща), а літом 1940 р. “Данило Очерет” очолював канцелярію колишніх політичних в’язнів в Українському комітеті допомоги біженцям і полоненим (згодом – Український Допомоговий Комітет). Ця канцелярія була підконтрольна ОУН і через неї вирішували проблеми членів Організації, які приходили із радянської зони окупації.

Омелян Польовий у Кракові (1940 р.)

У травні 1941 р. з наказу ОУН О. Польовий відправлений тренувальний табір в Нойгамері (зараз м. Свентошув у Польщі), де проходило формування Північної групи Дружин Українських Націоналістів – Легіону ім. Степана Бандери, що в німецькій армії ідентифікувався під назвою Спеціальний відділ “Нахтігаль”. З цим підрозділом Омелян вступав до Львова, Тернополя, Гримайлова, а після реорганізації служив у Білорусії, де у серпні 1942 р. проходив курси чотових.

Весною 1943 р., після повернення з “Легіону” до дому, Омеляна Польового залучають до формування у Дрогобиччині збройних підрозділів УНС. Тут він під псевдо “Остап Шухай” зайнявся вишколом першого куреня ім. Кривоноса. На осінь 1943 р. в курені було створено 2 сотні УНС, а деякі відділи цієї частини вже отримали перший бойовий досвід.

Орієнтовно, у жовтні 1943 р. О. Польового скеровують у Тернопільщину на посади обласного командира УНС та військового референта у складі обласного проводу ОУН. Із формуванням зимою 1943-1944 рр. Тернопільської воєнної округи УПА, Омелян Польовий (“Остап”) призначений командиром цієї округи, якій присвоїли порядковий номер – 3 та назву “Лисоня”.

Очоливши ВО 3 “Лисоня” О. Польовий почав створювати відділи УПА та формувати військовий штаб. Воєнна округа “Лисоня”, на відміну від інших, розвивалася досить слабко й повільно. Особливістю її розбудови було те, що під час формування перших відділів УПА на цій території у березні 1944 р. зупинився німецько-радянський фронт. Його стабілізація упродовж кількох місяців на лінії річки Стрипа і на відрізку Козова-Підкамінь між рр. Стрипа і Серет привела до поділу воєнної округи на дві фактично рівні територіальні частини. Через відсутність лісових масивів, створені у Тернопільщині та Чортківщині відділи УПА передислокувалися на територію Бережанської округи, де діяли та проходили подальше військове навчання до липневого переходу фронту.

Перехід фронту відділи УПА здійснювали за вказівками штабу ВО у складі двох груп, перед якими поставили завдання зберегти відділи та вийти у радянське запілля (тил). У групу, що формувалася біля присілка Кам’янка с. Мельна Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. під командуванням “Остапа”, входили сотні “Орли”, “Лісовики”, “Чорноморці”, підстаршинська школа, боївка повітового провідника ОУН Перемишлянщини Андрія Какуна (“Грек”) з повітовими та районними провідниками.

На першу половину осені 1944 р. припадає найбільш активний період формування та діяльності відділів у ВО 3 “Лисоня”. У цей час, за нашими підрахунками, Омеляну Польовому, як командиру Тернопільської воєнної округи, підпорядковувалось більше 24 сотень повстанської армії. На підставі цього можна зробити припущення, що загальна чисельність підрозділів підпорядкованих ВО становила близько 4 тис. стрільців. У підрахунку не враховано стрільців СКВ, відділів і боївок СБ ОУН, районних, повітових, окружних боївок, охорони і почотів провідників референтур різних територіальних одиниць ОУН та ін. Також у підрахунку не враховано військових відділів УПА-Південь, які у зазначений період активно формувалися чи перебували у рейдах на території ВО 3 “Лисоня”.

У серпні 1944 р. О. Польовий очолив курінь, а у першій декаді вересня – загін УПА, з якими провів кілька значних боїв із підрозділами НКВС. Під час бою на хуторі Альбанівка біля с. Нетерпинці Зборівського р-ну 27 вересня, “Остап” отримав поранення, після якого обов’язки командира над загоном передав В. Якубовському (“Бондаренко)”, а над воєнною округою – І. Шанайді (“Степанович”).

Одужавши, Омеляна Польового під пс. “Якір” і “Ясь” у квітні 1945 р. переводять у КВШ УПА-Захід старшиною для спеціальних доручень та військовим інспектором, де він очолював зв’язкові лінії. За діяльність на Тернопільщині Головний військовий штаб УПА надав “Остапу” ступінь поручника з датою старшинства від 14 квітня 1945 р. та відзначив Бронзовим Хрестом бойової заслуги (від 14 січня 1945 р.).

Омелян Польовий (“Остап”) на громадсько-політичному мітингу в Тернополі (1990-ті рр.)

 У Львові 1 квітня 1946 р. “Ясь” потрапив у полон та засуджений до розстрілу, згодом вирок змінили до 25 років виправно-трудових таборів. У 1971 р. Омелян Польовий звільнився із ув’язнення, через деякий час поселився у Тернополі та дочекався проголошення Української Незалежності. У 1992 р. коротко став членом Тернопільського КУН, а з 13 жовтня 1995 р. почесним членом Головної Булави Всеукраїнського Брацтва ОУН та УПА.

Пам’ятник О. Польовому на Микулинецькому кладовищі у м. Тернопіль.

Помер Омелян Польовий 12 червня 1999 р. у м. Тернопіль, похований на Микулинецькому кладовищі. У Тернополі на вулиці О. Польового встановлена меморіальна дошка-барельєф.

Детальніше із постаттю О. Польовго можна ознайомитись у опублікованій Видавництвом “Літопис УПА” книжці - “Омелян Польовий "Остап"”

Текст та фото опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет-портал новин Тернополя "Погляд" републікував цей допис на своїй сторінці: Вшануймо сьогодні пам’ять поручника УПА з Тернопільщини Омеляна Польового. Схожий текст републікувало інтернет видання "Агенція інформації та аналітики Гал-інфо" на своїй сторінці історії: Командир УПА, що відсидів 25 років у таборах

У 2013 р. завершено роботу над розвідкою, яка присвячена життю та діяльності поручника УПА Омеляна Польового, який увійшов в історію українського національно-визвольного руху як один із визначних командирів повстанської армії на Тернопільщині. До 100-річчя з дня народження цього командира її опубліковано Видавництвом “Літопис УПА” окремою брошуркою – “Омелян Польовий – «Остап»”.

Вступ

Сім’я Омеляна Польового та період навчання у гімназії

Шлях революційної боротьби в Організації Українських Націоналістів

В рядах Дружин Українських Націоналістів

Діяльність в Українській Народній Самообороні

На чолі третьої воєнної округи “Лисоня”

Командування військовими підрозділами Української Повстанської Армії

Лікування та переведення у крайовий військовий штаб УПА-Захід

Арешт та перебування у виправно-трудових таборах

Життя після звільнення з ув’язнення. Незалежна Україна

Вшанування пам’яті Омеляна Польового на Тернопільщині

Додатки

Документи

Фото

Покажчик

Список скорочень

Перелік ілюстрацій та фото

Фото: Презентація видання “Омелян Польовий – «Остап»” у історико-краєзнавчому музеї “Зборівська битва”, м. Зборів. 10 вересня 2013 р.

Сергій Волянюк і директор музею Богдан Макогін

Сотенний УПА, що загинув перед Новим роком

Напередодні Нового року, 31 грудня 1944 р., у лісі біля с. Боків Підгаєцького р-ну під час бою сотні “Лісовики” із внутрішніми військами НКВС загинув командир цієї сотні Іван Юхнович (“Кок”).

Стилізований портрет І. Юхновича на гранітному пам’ятнику у рідному селі

Військовий штаб воєнної округи УПА “Лисоня” у звіті за грудень 1944 р. не маючи перевірених даних подавав, що сотенний “Кок” пропав безвісті під час бою біля с. Шумляни і у цій справі ведеться слідство.

Фотовитяг повідомлення про останній бій І. Юхновича (“Кок”) із звіту військового штабу ВО 3 “Лисоня” за грудень 1944 р.

Однак, згодом з’ясувалося, що неповні дві чоти із сотні “Лісовики” потрапила у велику облаву військ НКВС, яку проводили у лісовому масиві між Слов’ятином та Боковим 31 грудня, а І. Юхнович під час боїв отримав поранення і щоб не потрапити у руки ворога у безвихідному положенні закінчив своє життя пострілом..

Іван Юхнович народився 1908 р. у с. Слов’ятин Бережанського р-ну, закінчивши 4 класи народної школи працював на батьківському господарстві. Брав активну участь у культурно-освітніх товариствах села, де виховував молодь у національному дусі. У 1932 р. із активним формуванням мережі українського підпілля на Бережанщині та Підгаєччині він вступає в Організацію Українських Націоналістів.

Іван Юхнович (“Кок”)

У лавах повстанських загонів під час т. з. вересневої війни 1939 р. Іван Юхнович на чолі групи ОУН ліквідував польську окупаційну адміністрацію у Підгаєччині. Проте, із приходом радянських військ на цю територію змушений, як активний член ОУН, покинути рідні краї та перебратися в еміграцію. У генерал-губернаторстві впродовж 1939-1941 рр. пройшов ряд ідеологічно-політичних та військових вишколів.

З початком німецько-радянської війни у 1941 р. І. Юхнович повертається у своє село, де проводить організаційну роботу проти нового окупанта. У березні 1944 р. з наказу окружного проводу Бережанщини Іван Юхнович під псевдонімом “Кок” у с. Тростянець сформував та очолив окружну боївку ОУН, яка у лісі проводила військове навчання. Завданням для цієї боївки було визначено охорону окружного проводу ОУН та ліквідацію німецьких лігеншафтів.

Фотовитяг із німецького документа про збройну сутичку 22 квітня 1944 р. в селі, ймовірно, Добряничі Перемишлянського р-ну між німецькими вояками та групою повстанців під командуванням “Кока”, ймовірно, Івана Юхновича.

На початку квітня 1944 р, коли боївка пройшла військовий вишкіл, набралася бойового досвіду та нараховувала близько 50 бійців, штаб Тернопільської воєнної округи УПА “Лисоня” провів реорганізацію цього підрозділу сформувавши на його базі сотню повстанської армії під криптонімом “Лісовики”. Цю сотню, так як і раніше окружну боївку ОУН, очолював командир “Кок”. Під його командування “Лісовики” стали однією із найкращих сотень ВО 3 “Лисоня”, відзначилася у цілій низці боїв та рейдів.

Пам’ятна стела біля могили бійцям за волю України у с. Слов’ятин

У бою “Лісовиків” 31 грудня 1944 р. також загинули бунчужний сотні Василь Кулинич (“Месник”) та стрільці Іван Середа (“Меч”), “Рін” – ймовірно, Михайло Рісний та “Мак”.

 Похоронили Івана Юхновича у с. Боків Підгаєцького р-ну, а головний військовий штаб УПА присвоїв йому посмертно ступінь хорунжого з датою старшинства від 1 січня 1945 р.

Текст та фото опубліковано на моїй сторінці у Facebook. Інтернет видання "Агенція інформації та аналітики Гал-інфо" републікувало цей допис на своїй сторінці історії: Сотенний УПА, що загинув перед Новим роком