Село Острів, яке розкинулося на берегах ріки
Серет, має давні мистецькі традиції та славу пов’язану із пісенним життям краю.
Чи не найгучніші перемоги та гастролі стосуються сільського аматорського хору,
який фактично безперервно діє з кінця ХІХ ст. Одній такій перемозі – значній
сторінці історії нашого села, яка пов’язана з мистецькою діяльністю сільського
колективу, хочеться розповісти у цій замітці.
 |
| о. Северин Сапрун |
Друга світова війна перекроїла карту старої
Європи, а бойові дії зачепили практично кожну сім’ю… Нацистська Німеччина
повністю окупувала землі України та встановила свій “новий порядок”. Галичина
ввійшла до складу Генеральної Губернії з центром у м. Краків, де було створено
Український Центральний Комітет (УЦК). Його очолив колишній старшина Галицької
армії, географ Володимир Кубійович. Однак цей орган правління не мав жодної
політичної влади. Натомість, повинен був контролювати культурне й освітнє життя
краю. При УЦК діяв Відділ культурної праці, який відповідав за культосвітню
роботу в Галичині. У 1942 р., завдяки старанням директора Інституту Народної
Творчості о. Северина Сапруна, у Відділі культурної праці УЦК затвердили план
проведення Першого Краєвого конкурсу хорів Галичини, Лемківщини, Посяння і
Холмщини приурочений відзначенню 100-річчя з дня народження видатного українського
композитора Миколи Лисенка.
 |
| Микола Лисенко |
Беручись за здійснення цього амбітного плану, УЦК
видав “Правильник Краєвого конкурсу українських хорів”, присвячений цій події,
а згодом і “обіжник” до Українських Окружних Комітетів, Повітових і Районних
Делегатур із закликом взяти участь, адже, попри відзначення пам’яті М. Лисенка,
це було й святом української пісні. Згідно з “Правильником”, у конкурсі мали
право брати участь усі співочі товариства краю, всі хорові гуртки сіл і міст,
які були створені при читальнях, церквах чи інших установах, а також хори вищих
і середніх навчальних закладів. Поряд з цим, у Львові була створена центральна
конкурсна комісія, якій у свою чергу підпорядковувалися окружні та повітові
комісії. Кожний хор, що заявив про свою участь, готував хорові композиції М. Лисенка,
а комісії оцінювали правильну інтерпретацію пісні, власне спів і зовнішній
вигляд колективу. Також хори, крім індивідуального вибору репертуару,
зобов’язувалися вивчити три пісенні композиції М. Лисенка: “Ой діброво, темний
гаю”, “Ой, гай мати” і “Час до дому, час”. Участь у цьому святі українського
духу вирішив взяти й наш Острівський мішаний хор під керівництвом Богдана Михайловича
Анткова.
 |
| Диригент Богдан Антків |
Перед німецько-радянською війною Богдан Антків
співав у хоровій капелі при Тернопільській обласній філармонії. Із початком
бойових дій влітку 1941 р. повернувся у село, де відновив сільський хор і
драматичний гурток. Під час радянської окупації 1939–1941 рр. діяльність
культурно-освітніх і мистецьких установ, через національно-релігійну складову,
була заборонена. Його батько Михайло – активний член і голова сільського
осередку товариства “Просвіта” з часів існування Австро-Угорської Імперії та ІІ
Речі Посполитої, влітку 1941 р. зачитував Акт проголошення відновлення Української Держави у залі “Народного Дому” (зараз приміщення сільського клубу),
у цей час підтримував усі починання сина.
За планом Відділу культурної праці УЦК в період з
10 по 31 травня 1942 р. у повітах Галичини повинні були відбутися повітові
конкурсні відбори, на які допускалися найкращі хори, перевірені сільськими чи
містечковими комісіями. Наразі, залишаються не з’ясованими час і місце
проведення Тернопільського повітового відбору хорів, як також і кількісний
склад хорів учасників. Проте, вже 5 липня 1942 р. в Тернополі, у залі
Українського Театру ім. Івана Франка, відбувся конкурсний виступ кращих хорів Тернопільського
округу.
 |
| Стаття з газети "Тернопільський Голос" |
Участь у ньому взяли зі Зборівського повіту –
мішаний хор містечка Озеряни (диригент Роман Мельничук), з Теребовлянського
повіту – мішаний хор міста Теребовля (диригент о. Іван Гаврилюк), з Скалатського
повіту – сільські хори сіл Оріхівці (мішаний і чоловічий хори; диригент Юрій
Буцак), Тлусте (зараз с. Товсте; диригент Михайло Сподарик) та міський хор
Скалата (диригент Микола Крушельницький). Тернопільський повіт представляли
сільські хори Березовиці Великої (диригент Микола Кручовий), Острова і
Скоморох. Доречно зауважити, що квитки на конкурс були розкуплені задовго до
початку дійства! Концерт розпочався о 14.30. Референт культурної праці
Українського Окружного Комітету Тернопільщини професор Мурин в короткій промові
розповів присутнім про М. Лисенка і його культурно-освітній доробок для України,
а також представив конкурсну комісію, яку очолював гість зі Львова о. Сапрун.
Хори виконували лише дві пісні.
У підсумку перше місце одержав мішаний хор
с. Острів під диригентурою Б. Анткова. Тоді ж наш хор було допущено
до участі у Краєвому конкурсі, який проводили у Львові, а також “признано йому нагороду [книжку] “Історія
України”, а диригентові хору грошову [ви]нагороду 100 зол[отих]”. Газета “Львівські Вісті” – щоденник дистрикту
“Галичина”, зазначала, що “Богдана
Анткова з Острова відзначено, як найкращого диригента Тернопільської Округи”.
Таким чином, на Першому Краєвому конкурсі хорів право представляти Тернопільську
округу отримали острівські хористи. Ще одним учасником фінальної частини
конкурсу став колектив Теребовлі, який переміг у номінації міський хор.
Наш сільський хор, як організований колектив,
ймовірно, слід виводити із хорового гуртка місцевого осередку товариства “Просвіта”,
який в Острові заснував парох Іван Любович 31 березня 1898 р. У документах
цього осередку від 17 квітня 1903 р. зазначається, що мішаним хором керував дяк
Іван Задорожний, який походив з Тернополя. У 1909 р. у селі почав діяти
церковний хор під керівництвом Михайла Івановича Анткова. Він у 1910 р. також
очолював і мішаний хор при місцевій “Просвіті”. У цьому ж році був створений
співочий (вокальний) гурток під керівництвом Йосипа Лушпінського. Однак, події Першої
світової війни та українських національно-визвольних змагань 1914–1921 років
призвели до занепаду культурно-просвітницької роботи. Як наслідок, острівський
хор відновив свою діяльність, як і місцевий осередок “Просвіти”, лише у 1925 р.
Проте – ненадовго, до “пацифікації” – масштабної каральної акції, яку в 1930 р.
провела проти українців Галичини тогочасна польська влада. Та це вже інша
сторінка історії, яка теж стосується нашого села та потребує детального
висвітлення. Так як і, до речі, діяльність інших легальних українських установ
і товариств, зокрема й “Просвіти”.
Однак хор у селі існував, а з середини 1930-х рр.
його очолював Богдан Михайлович Антків. Доречно зазначити, що батько і син
Анткові у березні 1932 р. у селі заснували співацько-музичне товариство
“Торбан”. 11 лютого 1936 р. Острівський мішаний хор взяв участь у конкурсі
сільських хорів Тернопільського повіту, де обов’язковим до виконання твором
була коляда “Бог предвічний народився” в обробці Василя Безкоровайного. У
підсумку наш хор здобув відзнаку другого ступеня (2 місце). Тогочасний
репертуар наших хористів складався із обробок українських народних пісень, а
також творів Миколи Лисенка.
Починаючи з 30 липня 1942 р. на свято української
пісні до Львова повинні були прибути 32 хори, обрані з 450 колективів, які
подали заявки на участь в конкурсі та пройшли два етапи відбору в своїх повітах
та округах. Проте, через суб’єктивні і об’єктивні причини приїхали лише 28. Підготовка
Острівського сільського мішаного хору до поїздки у столицю Галичини тривала
досить ґрунтовно. Диригент Б. Антків подав до відома УЦК пісенний
репертуар, кількісний і поіменний склад хористів, які мають приїхати, та
проконтролював аби кожен них взяв з собою “накривала,
ложку і начиння та – на всякий випадок – відповідну кількість харчів”. Німецька
адміністрація Тернопільської округи отримала листи від Інституту Народної
Творчості та УЦК з проханням звільнити хористів – службовців державних установ
від праці на дні проведення Краєвого конкурсу. Керівництво залізниці виділило
кожному хорові, який добирався до Львова, окремі вагони в обидві сторони. За
укладеною програмою дійства, острівські хористи прибули до столиці Галичини 31
липня о 19 год. 51 хв. Виїжджали вони з нашої станції Березовиця-Острів разом
із хором Теребовлі та переможцями конкурсу з Чортківської округи – хоровими
колективами з с. Базар (диригент М. Грещук) і міста Заліщики (диригент Я.
Смеречанський). Представники Бережанської округи, серед яких був чоловічий хор
з м. Підгайці, добиралися іншим маршрутом. У Львові кожен хор зустрічали
впорядники з жовтими опасками і написами “Краєвий Конкурс Хорів”. Вони
опікувалися колективами і давали вказівки у всіх справах, які були пов’язані з
побутом у місті. Ще цього ж дня делегації усіх хорів на чолі з о. Сапруном провідали
Ексцеленцію Митрополита Андрея Шептицького, який передав їм своє Архипастирське
благословення.
 |
| Хор села Острів у Львові. 31 липня – 2 серпня 1942 р. У центрі священик с. Острів о. Василь Глуховецький, поруч диригент Богдан Антків. |
Власне сам конкурс проводився упродовж двох днів –
31 липня і 1 серпня в оперному театрі. Тут комісії оцінювали хори у трьох категоріях
– великоміські (професійні колективи), містечкові та сільські колективи.
Мішаний хор з с. Острів, у скромних, але чудових подільських одностроях,
виконав конкурсові твори і окремо пісню “Вітер в гаї нагинає лозу і тополю” з
поеми “Мар’яна–черниця”. Оцінювальна комісія констатувала, що хор “своєю співацькою культурою вирізнявся помітно
серед інших сільських хорів”. Солістами колективу були жителі села Іван
Машталяр та Василь (за іншими даними Мирон або Михайло) Шимуха. У Львів поїхав виступати і молодший брат диригента
Михайло Антків, який також виконував соло.
Того самого дня, пополудні, усі хори взяли участь
в обов’язковому, так званому, німецькому “загально-державному святі” – першій
річниці прилучення території Галичини до Генерал- Губернаторства, де була
присутня німецька адміністрація, зокрема й сам Генерал-губернатор Ганс Франк. На
великій трибуні, побудованій перед оперним театром, зібралися більше тисячі
хористів, які виконали твори конкурсної програми: “гучні оплески численної публіки та представників німецької армії,
партії і уряду були виявом признання”.
Після цього, всі хористи, разом із організаторами
конкурсу та диригентами, колонами пройшли містом у напрямку Святоюрської гори,
де на площі Архикатедрального храму склали поклін Митрополитові Шептицькому: “із сотень грудей задзвеніли могутні акорди
конкурсових пісень і святково-молитовного “Боже Великий Єдиний” та покотилися
широкою луною по розлогих святоюрських садах. До хористів промовив Митрополит.
Він був зворушений і в сердечних, батьківською теплотою навіяних словах
привітав хористів, передаючи їм своє благословення. Вражіння, що їх пережили
хористи на Святоюрській горі, мабуть довго-довго залишаться їм у пам’яті…”.
 |
| Пам’ятний значок до 100-річчя з дня народження М. Лисенка для учасників і гостей святкування |
Учасник конкурсу Іван Мацяк на сторінках
“Львівських Вістей” розповідав читачам газети про побут хористів поза
конкурсом: “Перед брамою Інституту народної творчости розходиться свіжий
запах смачних страв. Полеві кухні, що розтаборилися на подвір’ї, приготовили
саме обід для хористів. Два кухарі та кілька помічниць у білому бігають біля
кухонь. Впорядчик заповідає через голосник порядок хорів під час обіду. “Хор Піддністряни заходить по обід, – лунає
голос впорядчика. – Бутини приготовляють посуду. Тепер черга села Острів”. На подвір’ї та в городі людно й гамірно.
В городі розставлені столи та крісла. Обід проходить справно. Минає година,
й уже понад 800 осіб смачно та досита пообідало. Інші хористи розташовані по
бурсах і гуртожитках і там одержують обід. Після обіду час на розвагу (для тих
хористів, які не виступають в той час на конкурсі). Вистава Лялькового театру,
потім вистава театру “Студія” […] Вечеря притягає, знову сотню хористів на просторе
подвір’я Інституту. Поживна страва з м’ясом смакує всім […] Сніданок, що
складається з білої кави та білого хліба зі сиром, теж смакує”.
 |
| Пам’ятна медаль до 100-річчя з дня народження М. Лисенка |
Члени конкурсної комісії були вражені мистецьким
рівнем сільських хорів. Зваживши всі “за” і “проти” щодо кожного хору, після
голосування журі оголосило результати диригентам-учасникам. Відзначені були у
всіх трьох категоріях (як і було заплановано): серед великоміських хорів
найкращим визнано Дрогобицький “Боян”, у містечкових – перше місце здобув хор
міста Яворів (теребовлянці стали 4, а підгайчани – 7). Серед сільських
колективів перше місце зайняли хористи с. Острів (колектив с. Базар
отримав 5 місце). Найкращі три хори з кожної категорії отримали чаші і статуї,
які переходили з року в рік наступним переможцям конкурсу. Усі хори, які брали
участь у фіналі та здобули призові місця, отримали пам’ятні Лаврові вінки
перемоги, 500 золотих премії і грамоти до них, а диригенти – ще по 500 золотих,
посріблені батути – диригентські палички і письмові відзначення. Усі ці
документи підписали члени конкурсного журі. Фінансували відзначення хорів і
диригентів центральні українські установи – Центросоюз, Народна Торгівля,
Центробанк, Маслосоюз, “Дністер”, фірма “Комерція”, УЦК та інші. Для гостей і
учасників святкування (конкурсу і фестивалю) була випущена відзнака (значок) і
пам’ятна медаль із зображення Миколи Лисенка, яку виготовили у майстерні
мистецького об’єднання “Спілка праці українських образотворчих мистців” Львова.
Вручення нагород відбулося у переповненому людьми
оперному театрі у неділю 2 серпня після святкової Служби Божої у церкві св.
Спаса, яку відправляли отці Г. Костельник, В. Лаба і С. Козицький.
Потрібно підкреслити, що під час Богослужіння співало лише чотири вибраних хори
з усіх, які брали участь у конкурсі. Серед них, разом із колективами з
Підгайців, Піддністрян і “Думки” зі Станиславова (тепер м. Івано-Франківськ),
були і хористи села Острів. Після вручення нагород і премій усі учасники заспівали
національний Гімн.
 |
| Перехідна нагорода Острівського хору з гравірованою грамотою: “Перший Краєвий Конкурс Хорів у Львові 1942 уладжений УЦК. Перша мандрівна нагорода фундована ЦЕНТРОСОЮЗОМ і […] для найкращого сільського [міш.] хору села Острів”. Зберігається у актовому залі Острівської ЗОШ І-ІІІ ст. |
Ближче до полудня у Львівському оперному театрі
перед 4000 публікою почався Фестиваль української пісні, на якому окремо
виступали перші три переможці з усіх категорій. “Першун у категорії сільських
хорів”, хор із села Острів під кермою Богдана Анткова виконав дві пісні
М. Лисенка: “На городі коло броду” та “Вітер в гаї нагинає”. На закінчення
фестивалю всі учасники Краєвого конкурсу – біля 1200 хористів, вийшли на сцену,
де ще раз заспівали українські пісні з обов’язкової програми. О 18 годині хори
повторно провели Фестиваль для більшої кількості охочих у Стрийському парку на
побудованій заздалегідь для цього сцені. Тут і прозвучав фінальний акорд Першого
Краєвого Конкурсу Українських Хорів.
Українська преса широко висвітлювала цю непересічну
для Галичини подію. Зокрема газета Генерал-Губернаторства “Краківські Вісті”
опублікувала замітку Василя Барвінського від 3 серпня 1942 р., де автор
коротко розповідає і про успіх нашого хору. Цього ж дня, о 6 год. 24 хв. Острівський
колектив у статусі переможця виїхав залізницею на Тернопільщину. Редакція
“Львівських Вістей” 5 серпня помістила на першій шпальті світлину наших хористів.
Її 9 серпня передрукувала газета “Тернопільський голос”. 30 серпня газетярі
“Рідної Землі” написали розлогий матеріал під назвою “В карних рядах” про організацію
та перебіг Першого Краєвого конкурсу, де ще раз оповіли про успіхи наших
хористів. Таким чином, про село, хор і творців його перемоги, як і про
культурно-освітні, музичні та релігійні надбання острівчан заговорили у всій
окрузі та краю.
 |
| Світлина Острівського хору з газети “Тернопільський Голос” |
4 жовтня 1942 р. на спортивному стадіоні Тернополя
острівський хор виступив на окружному святі обжинок. З цього приводу газета
“Львівські вісті” писала: “Велике і
заслужене признання здобув своїм співом відомий уже в краю хор із Острова (той
самий, що здобув перше місце під час Краєвого Конкурсу хорів у Львові)”.
У цей час хор отримав заслужене визнання, а окремі
його представники спробували пов’язати подальшу долю з музикою та співом. Так,
28 березня 1943 р. у залі “Української Бесіди” в Тернополі на окружний конкурс
самодіяльних солістів округи прибули представники й нашого села.
“Тернопільський голос” 11 квітня 1943 р. про це писав: “Милу несподіванку зготовив слухачам Острів – село, яке направду плекає
у себе музичну культуру (згадати б лише конкурс хорів). Сопраністка Горальчук
диспонує широкою скалею голосу, пісні виконує гарно та з бравурою,
життєрадісно, заслуговує на окрему похвалу”. Цього ж 1943 року, у пам’ять
велично проведеного конкурсу і Фестивалю української пісні, який сучасники
порівнювали із Сокальським здвигом 1914 р. та святом Української Молоді – Христові
1933 р., вийшов друком “Альманах Першого Краєвого Конкурсу Хорів у Галичині”. На
його сторінках розповідалося про те, як і чому відбулося вшанування 100-річчя
М. Лисенка 30 липня – 2 серпня 1942 р. у Львові, Конкурс хорів та
пісенний фестиваль. Текст альманаху, який щедро ілюстрований світлинами
учасників дійства та переможців, зафіксував для нащадків, зокрема й для нас, цю
пам’ятну подію.
На жаль, чергова радянська окупація краю (1944–1991
рр.), яка змінила німецький режим, змусила багатьох забути цю світлу та
достойну уваги сторінку нашої історії. Аби не зазнати переслідувань і не
наражати на небезпеку інших, хористи замовчували свою участь у цій величній події,
і лише на зорі Української Незалежності спогади про неї знову ожили у пам’яті
ще живих свідків і учасників Першого Краєвого конкурсу хорів.
 |
| Сторінка з “Альманаху Першого Краєвого Конкурсу Хорів у Галичині”. 1943 р. |
Шановні читачі! Прошу Вас допомогти
ідентифікувати членів хору 1942 р. та встановити їхніх біографічні дані. Кому
відомі подробиці згаданих подій, фото, документи та інші матеріали, які
стосуються Острівського хору та його тріумфу, просимо писати на електронну
адресу Siromanec88@ukr.net.
